Розділ 65.

Вони майже мовчали всю дорогу назад. У машині панувала напруга, що тиснула сильніше за будь-які слова. Адам стискав кермо так, ніби хотів зламати його, а Ава сиділа поруч, спокійна, з тією хижою усмішкою, яка зводила його з розуму.

Щойно двері квартири зачинилися, він не витримав. Схопив її за талію, притиснув до стіни й жорстко поцілував. Його губи вимагали, кусали, палили.

— Ти усміхалася йому… — прохрипів він між поцілунками. — Дивилася так, ніби він має право на тебе.

Ава запустила пальці йому у волосся й у відповідь стисло засміялася.
— Це була гра, Адаме. Але ти… ти справжній вогонь.

Він рвучко підняв її на руки, змусив обвити його стегнами. Її спина знову вдарилася об стіну, але вона лише вигнулася назустріч.

— Ти моя, — його голос був майже рик. — Тільки моя, чуєш?

— Так, — прошепотіла вона, впиваючись у його губи. — Я твоя… і завжди була.

Їхні тіла злилися в дикій битві пристрасті. Його руки ковзали по кожному вигину її тіла, жорстко, невгамовно, ніби він хотів позначити її собою. Вона відповідала тим самим, стискаючи його плечі так, що нігті залишали червоні сліди.

Вони кохалися, не знаючи меж — грубо, шалено, з ревнощами, що змішалися з бажанням. У цей момент не існувало нічого, окрім них двох і вогню, який вони палили одне в одному.

Адам знову й знову шепотів їй на вухо:
— Ніхто. Ніколи. Не посміє забрати тебе від мене.

І кожним рухом він доводив, що ці слова — не обіцянка, а присяга.