Розділ 62

Їхні тіла ще палали після дикої близькості в машині. Дорога до квартири Ави минула в повній тиші, але ця тиша була наповнена струмом, що пульсував між ними. Адам ледь тримав кермо, бо його погляд весь час ковзав на неї. Ава сиділа поряд, трохи усміхнена, з поглядом, який міг довести до божевілля.

Щойно двері зачинилися за ними, вона штовхнула його спиною до стіни. Її пальці ковзнули по ґудзиках сорочки, зриваючи їх один за одним, губи залишали гарячі сліди на його шиї.

Адам ледве встиг видихнути:
— Ти зводиш мене з розуму…

Ава тільки хижо всміхнулася і повільно опустилася вниз. Вона дивилася на нього знизу вгору, її очі палали вогнем. Його руки судомно стиснули волосся, коли вона взяла контроль у свої руки — і він здався без бою.

Його стогін розрізав тишу квартири. Вона змусила його втратити контроль, розчинитися повністю в її ритмі, її пристрасті. Адам відчував, що втрачає ґрунт під ногами — і це божевілля йому подобалося.

Коли він підняв її різким рухом і притис до себе, в його очах горів голод. Він підняв Аву на руки і відніс у спальню, кидаючи її на простирадла.

Далі вони вже не знали меж. Кожен дотик, кожен рух — це була спрага, що не мала насичення. Вони віддавалися одне одному знову й знову, аж доки ніч не перетворилася на ранкове світло.

Вона стискала його плечі, вигинаючись від хвилі пристрасті, він шепотів їй у вухо, що ніколи, ніколи не відпустить.

До самого ранку їхній світ складався лише з тіла, подиху й дикого бажання, що зводило з розуму.