Розділ 58.

Великій круглий стіл у прихованому сховищі «Нічних месників» був освітлений лише лампою, що кидала світло прямо на папки з досьє. На першій сторінці — фотографія чоловіка в дорогому костюмі. Його обличчя випромінювало фальшиву впевненість, але Ава вже знала: за цим стоїть чергова гниль.

— Девід Харпер, — промовив Роджерс, кидаючи погляд на решту. — Мільйонер, благодійник… і водночас людина, яка кривавою рукою стирає з карти конкурентів. Люди зникають, документи згорають, а він лишається чистим, як кришталь.

Адам ударив кулаком по столу.
— Таких «недоторканих» ми й повинні знищувати.

Ава мовчала, її пальці повільно перегортали сторінки досьє. Кожна фотографія, кожен рядок були доказами злочинів, які Харпер вчинив, але суд так і не зміг довести. Вона відчула холодний спалах задоволення — це був саме той тип здобичі, для якої народжені «Нічні месники».

— Він буде наступним, — її голос був твердим, немов вирок.

Усі кивнули. Рішення було прийняте.

---

Тієї ж ночі Ава й Адам повернулися до її пентхауса. Стіни ще відлунювали від відлуння їхніх кроків, коли він різко притиснув її до дверей. Його погляд палав.

— Ти бачила, як вони слухали тебе? — прошепотів він. — Ти — їхня королева. Їхня темна богиня. І моя.

Його руки вже ковзали по її тілу, стискаючи стегна, її пальці вчепилися в його волосся. Їхні губи зустрілися в поцілунку, що був більше схожим на голод.

— Скажи, що не відпустиш мене ніколи, — вимовила Ава між стогоном, коли він підняв її й посадив на стіл.

— Я втратив себе в тобі, Аво, — його голос був хрипким, майже зломленим. — Я твій раб і твій кат одночасно.

Їхні тіла знову злилися в єдиному ритмі, ще дикішому, ніж раніше. Вони кохалися з одержимістю, яка була схожа на битву: вона — диктувала правила, він — ламав їх, аби здобути її знову і знову.

Гучний стукіт дощу по вікнах тільки підкреслював шалений ритм пристрасті.

Коли вони знеможені впали на постіль, Ава торкнулася його обличчя й прошепотіла:
— Ми створимо світ, де таким, як Харпер, не буде місця. І я хочу, щоб ти був поруч зі мною завжди.

Адам поцілував її долоню, дивлячись так, наче вона була його єдиною вірою.
— Я вже не можу жити інакше. Ми разом — завжди.