Розділ 57.

Склад спорожнів. Месники розійшлися в різні боки, розчинившись у нічному Нью-Йорку, лишивши після себе лише відлуння тривоги в темряві. Ніхто не дізнається, що сталося тут кілька годин тому.

Ава стояла біля великого вікна, з якого видно було місто. Її очі блищали, але не від страху чи сумніву — від тріумфу. Вона зробила те, чого не зміг зробити закон.

— Перша перемога, — тихо сказала вона, більше до себе, ніж до інших.

Адам підійшов позаду, обійняв її за талію. Його руки міцно стискали її тіло, відчуваючи кожен вигин, кожен подих.
— І не остання, — промовив він, його голос звучав, наче клятва. — Тепер у нас є сила. Тепер ми — справжня загроза для покидьків.

Ава обернулася й подивилася йому в очі. Там, у темряві його погляду, вона побачила відображення своєї душі — не тільки світло, а й морок, готовий поглинути все навколо.

— Ти відчуваєш це, Адаме? — прошепотіла вона, торкаючись його губ своїми. — Ми з тобою тепер більше, ніж коханці. Більше, ніж союзники. Ми — вогонь і темрява. І цей світ схилиться перед нами.

Його руки піднялися вище, стискаючи її плечі, ніби він боявся, що вона може зникнути.
— Я відчуваю, що без тебе я вже не існую.

Її поцілунок був вибуховим, дикою сумішшю крові на руках і пристрасті в серці. Вони впали на старий диван у кутку складу, не в силі тримати дистанцію.

Адам зірвав із неї сукню, Ава ковзнула пальцями по його тілу, наче хотіла позначити його своїм полум’ям. Їхні тіла злилися знову, ще гарячіші після смерті ворога.

Кожен рух був шаленим, майже жорстоким — наче вони доводили один одному: ми живі, ми перемогли, ми належимо лише собі.

Її нігті залишали червоні сліди на його спині, його губи ковзали по її шиї, змушуючи Аву стогнати в темряві.

— Скажи, що ти мій, — задихано вимовила вона.

— Я твій, — гаркнув він, вганяючись у неї ще глибше. — Назавжди.

Світ навколо перестав існувати. Лише темрява, лише бажання, лише їхня спільна перемога.

Коли все стихло, Ава лежала на його грудях, слухаючи, як його серце билося швидко, майже в унісон із її власним.
— Наступний буде ще гучнішим, — сказала вона тихо, але впевнено.

Адам усміхнувся, ковзаючи пальцями по її волоссю.
— А поки що… я хочу знову і знову відчувати, що ти моя.

Їхня ніч не закінчувалася.