Розділ 55

Колдвелл вийшов із клубу, ще відчуваючи на губах смак Ави та її обіцянки "гри". У його голові крутилося: вона моя здобич. Він навіть не помітив, що вулиця занадто тиха, що темрява надто густа.

Кроки луною віддавалися в порожньому провулку. Лише коли двері клубу зачинилися, він відчув, як у повітрі змінився запах — метал, бензин і… небезпека.

— Артуре, — пролунав її голос.

Ава вийшла з тіні. Її обличчя вже не було усміхненим, очі блищали холодним вогнем. Вона наближалася повільно, граційно, наче хижа кішка.

— Ви обіцяли мені гру, — нервово всміхнувся він. — Я готовий.

Ава зробила ще один крок і раптом клацнув звук — кайданки в її руках засвітилися у світлі ліхтаря.

— Гра вже почалася. І ви програли ще до того, як сіли за стіл, Колдвелле.

Він озирнувся — й нарешті побачив, що вони не одні. З обох боків провулку вийшли постаті. Чорні куртки, маски, мов тіні. «Нічні месники».

Один із них тримав лопату. Інший — мотузку.
Адам вийшов останнім, без маски, в його очах була крижана рішучість.

— Ви? — Колдвелл відсахнувся. — Інспекторе?! Ви ж із поліції!

Адам підійшов ближче, його голос був низьким і хрипким:
— Я — там, де правда. А ви занадто довго ховалися за законом.

Колдвелл відчув, як зникла земля під ногами. Він зрозумів: усі ці роки він вважав себе мисливцем, але тепер сам опинився в ролі здобичі.

Ава підійшла майже впритул, її рука м’яко торкнулася його щоки, але в очах палало полум’я смерті.
— А тепер, Артуре, покажіть нам своє справжнє обличчя… — прошепотіла вона.

За спиною клацнув ніж. Ланцюг замкнувся. Виходу більше не було.