Розділ 54.

Клуб «Empire» був наповнений гулом музики й запахом дорогого алкоголю. Ава ступила в напівтемний зал так, наче вона — королева, якій належить весь цей простір. Її чорна сукня облягала тіло, а кожен крок у високих підборах змушував обертатися навіть найхолодніші погляди.

За столиком у VIP-зоні сидів він — Колдвелл. Його усмішка була звичною, нахабною, з ноткою власної переваги. Але Ава вже бачила крізь цей фасад, знала, що за його посмішкою ховається гниль.

— Міс Міллер, — він підвівся, поцілував їй руку. — Ви завжди приходите, наче небезпека втілена.

— А ви завжди виглядаєте так, наче вважаєте себе безсмертним, — відповіла вона з іронією, сідаючи поруч.

Колдвелл засміявся, налив їй вина. Її пальці ковзнули по келиху, але очі лишалися прикутими до нього. Вона дозволила собі легкий сміх, нахилилася так, щоб його погляд ковзнув по її вирізу.

— Знаєте, — прошепотіла вона, — я іноді думаю: може, варто перестати бути такою правильною адвокаткою і спробувати зіграти за вашими правилами?

Його очі спалахнули зацікавленням. Він нахилився ближче, відчув її аромат.
— І які ж це правила, Аво?

Вона повільно провела нігтем по його руці, наче дражнила.
— Правила гри без совісті. Без страху. Без покарання.

Колдвелл лукаво посміхнувся, в його голові вже малювалася спокуса. Він не здогадувався, що саме в цю мить, коли він втрачає пильність, у темряві залу за ним стежать. «Нічні месники» вже розставили свою пастку.

Ава відкинулася на спинку крісла й зробила ковток вина.
— Але, Артуре, — її голос став м’якшим, майже шовковим, — щоб грати в такі ігри, треба мати сміливість показати своє справжнє обличчя. Ви ж не боїтеся, правда?

Він підняв брови, підхопив її виклик.
— Я нічого не боюся.

— Прекрасно, — її усмішка була темною й хижою. — Бо в цій грі виживають лише ті, хто готові ризикувати всім.

У його очах спалахнув азарт. Він навіть не здогадувався, що підписав собі вирок.

Бо для Ави це вже була не гра — це була пастка. І в ній переможе тільки одна сторона.