Розділ 53.

Нічне місто було тихим, лише рідкісні вогні миготіли вздовж дороги. Адам припаркував машину на околиці, подалі від зайвих очей. Усередині було темно, лише світло від ліхтаря вривалося крізь лобове скло.

Ава сиділа поруч, її пальці повільно ковзнули по його стегну.
— Знаєш, — її голос був глухий, насичений бажанням, — я більше не можу чекати, Адаме.

Він різко повернувся до неї, в його очах спалахнуло полум’я. Її зухвала усмішка, запах її парфумів, тепло її руки — все це зірвало останні залишки контролю.

Адам нахилився й жадібно впився в її губи. Поцілунок був дикий, голодний, наче обидва боялися втратити одне одного. Його руки ковзнули під її блузку, знаходячи гарячу шкіру, а вона у відповідь розстібала його сорочку, не зводячи очей з його розпаленого обличчя.

— Ти зводиш мене з розуму… — прохрипів він, коли вона сіла зверху, її коліна обхопили його стегна.

Машина заповнилася їхніми зітханнями, гарячими поцілунками й нетерплячим рухом рук. Скло швидко вкривалося туманом, а ритм їхніх тіл набирав шаленої сили.

— Тільки ти… — шепотіла Ава, притискаючись до нього. — Лише ти потрібен мені.

Його пальці міцно стискали її талію, ніби він боявся, що вона щезне. Він дивився на неї так, як ніколи раніше — з відчаєм, пристрастю й безмежною любов’ю.

Вони кохалися довго, віддаючись один одному без залишку, забуваючи про час і небезпеку. У цю ніч ні світу навколо, ні їхніх ворогів не існувало — лише вони двоє й шалений ритм сердець, що билися в унісон.

Коли все стихло, Ава опустила голову й торкнулася його грудей, слухаючи його подих.
— Ти моє найбільше безумство, Адаме.

Він провів пальцями по її волоссю й тихо відповів:
— А ти — моє єдине життя.