Розділ 51.

Телевізори в поліцейському відділку гуділи новинами:
«Другий високопоставлений юрист зник безвісти. Прокурор Леонард Брукс не з’явився на роботу, його номер телефону не відповідає, у готелі залишено валізу з готівкою».

Коридорами неслися уривки розмов: «Це вже не збіг…», «Хтось цілеспрямовано йде за ними…», «Може, це мафія?»

Адам стояв у кабінеті перед дошкою з фотографіями. Його обличчя було кам’яним, але всередині клекотала напруга. Кожна нитка на дошці вела до нього і до Ави, навіть якщо ніхто цього ще не розумів.

Колега Роджерс зайшов, тримаючи теку з новими даними. Він уважно подивився на Адама.
— Два «зникнення» за тиждень. Вілсон і тепер Брукс. Знаєш, що це означає? Хтось веде війну проти системи.

Адам перевів подих і, не відводячи погляду від фотографій, відповів:
— А може, вони самі створили собі ворогів. Скільки таких, як вони, ми випускали за браком доказів? Може, нарешті хтось вирішив зіграти у справедливість.

Роджерс примружився.
— А ти не надто філософствуєш, га, Адаме?

Він посміхнувся ледь помітно, прикурюючи сигарету:
— Просто кажу, як є.

---

Після обіду він зустрівся з Авой. Вона чекала його в машині, припаркованій у затінку. На ній були темні окуляри, губи сяяли червоною помадою.

— Ну що, інспекторе? — її голос був насмішкувато-ніжним. — Чи добре ти носиш свою маску?

Адам кинув теку на сидіння й притягнув її за підборіддя до поцілунку.
— Твої руки вчора були в крові. А сьогодні я повинен робити вигляд, що розслідую твої справи.

Ава торкнулася його щоки, її пальці ніжно ковзнули вниз по шиї.
— Це небезпечна гра, Адаме. Але хіба ми не живемо заради небезпеки?

Вона нахилилася ближче й прошепотіла:
— Пам’ятай, хто ти насправді. Ти не їхній інспектор. Ти — мій нічний месник.

Його серце стиснулося від цих слів. І в ту мить він зрозумів: у цьому світі він належав тільки їй.

---

За кілька годин у відділку піднімався ще більший галас. Поліція оголошувала «гарячу лінію для свідків», медіа знімали репортажі біля будівлі суду, а в верхах говорили про «небезпечну організацію, що бере правосуддя у свої руки».

Адам стояв у центрі цього хаосу, з холодним обличчям професіонала, але в серці він усміхався: ніхто не здогадувався, що справжня тінь сидить прямо серед них.