Розділ 50.

Пентхаус Ави був огорнутий м’яким світлом свічок. За вікнами розливався нічний Нью-Йорк — місто, яке вони тепер тримали в кулаках. Але тут, у цих стінах, світ існував лише для двох.

Ава вийшла з ванної у тонкому шовковому халаті, краплі води ще блищали на її шкірі. Адам сидів на дивані, розстебнувши сорочку, з келихом віскі в руках. Його очі ковзнули по її тілу, і в них спалахнув той самий вогонь, від якого вона тремтіла щоразу.

— Ти знаєш, що я не можу довго тримати руки подалі від тебе, — хрипко сказав він, відставляючи склянку.

Ава повільно підійшла й сіла на нього зверху, її коліна обхопили його стегна. Вона відкинула волосся, доторкаючись губами до його шиї.
— Добре, бо я й не хочу, щоб ти стримувався.

Його руки рвучко розв’язали пояс халата, шовк розкрився, оголюючи її тіло. Їхні подихи змішалися, і в кімнаті лишався лише ритм серця та жар пристрасті.

Адам перевернув її на диван, кайданки, які вона колись забрала в нього для ігор, знову з’явилися в його руках. Він защовгнув їх на її зап’ястях, нахилився й прошепотів:
— Сьогодні моя черга тримати тебе.

Її сміх злився з його поцілунками, а тіло вигиналося від кожного його дотику. Вони губилися одне в одному, забуваючи про час, про вбивства, про тінь, яка завжди була поряд.

Коли світанок почав пробиватися крізь вікна, вони лежали в обіймах, розбиті й щасливі водночас. Її голова на його грудях, його пальці малюють кола на її спині.

— Ти мій єдиний гріх, — прошепотіла Ава.

Адам поцілував її у волосся, стискаючи сильніше.
— І мій єдиний рай.

---

Їхній світ був побудований на крові та пристрасті. Але саме ця ніч показала — для них двох це вже більше, ніж просто гра.