Розділ 47

Ніч огортала місто, мов чорний плащ. У розкішному маєтку на околиці світилися лише кілька вікон. Суддя Грегорі Вілсон повернувся з вечері в клубі, де знову хизувався своїм впливом.

Він не здогадувався, що вже занесений до чорного списку.

Адам сидів у машині на відстані, спостерігаючи за віллою. У вухах глухо звучав голос Ави через навушник:
— Він піднявся на другий поверх. У нього звичка — келих віскі перед сном. У тебе двадцять хвилин.

Маркус і Роджерс перекривали задній вхід. Вони діяли, мов тіні — беззвучно, холодно, впевнено.

Адам зламав сигналізацію. Легкий клац — і двері піддалися. Він увійшов, тримаючи в руці глушник.

На другому поверсі суддя наливав собі бурбон, коли відчув рух. Його зіниці розширилися.
— Хто тут?..

У темряві засвітилися очі Ави. Вона вийшла з тіні, мов нічна примара. Чорний комбінезон обтягував її тіло, а в руках блиснув ніж.

— Це вирок, Грегорі, — прошепотіла вона.

Він засміявся нервово:
— Ви жартуєте? Ви знаєте, хто я такий?! Я недоторканний!

Ава повільно підійшла ближче. Її голос звучав, як холодне лезо:
— У цьому й проблема. Суд тебе не судить. Але ми — інший суд.

Суддя кинувся до пістолета, але Адам уже був позаду. Його рука заламала зап’ясток, зброя впала на килим.

— Твоя влада закінчилася, — прошипів він.

Маркус і Роджерс увійшли в кімнату, мов чорні вартові. Вони не виголосили жодного слова.

Ава торкнулася губами вуха судді:
— Вирок — смерть.

І ніж ковзнув по горлу. Його крик захлинувся в тиші.

Коли тіло впало на підлогу, Роджерс спокійно розгорнув брезентовий мішок. Маркус перевірив, чи не залишилося слідів.

Адам стояв, важко дихаючи, і дивився, як із Вілсона спливає життя. Це був перший раз, коли він переступив межу. І він знав: назад дороги вже немає.

Ава поклала ніж на стіл, підійшла й взяла його обличчя в свої долоні. Її очі сяяли темним вогнем:
— Ми зробили це разом. Тепер ти один із нас.

Вони мовчки винесли тіло. Ніч знову поглинула їх, ніби сама темрява благословила перший вирок «Нічних месників».