Розділ 46.

У темному лофті горіла лише одна лампа. Її світло падало на стіл, де лежала чорна тека. Усередині — фотографії, документи, роздруківки статей.

Ава відкрила теку й поклала перше фото на середину столу. На знімку був чоловік у дорогому костюмі, із самовдоволеною посмішкою.

— Суддя Грегорі Вілсон, — її голос звучав холодно. — Доказано неофіційно: отримував хабарі, відпускав ґвалтівників та вбивць. Усе прикрито його статусом. Офіційно — недоторканний.

Маркус закурив і кинув попіл у порожню банку:
— У нас достатньо свідчень. Його відпускали журналісти-розслідувачі, але матеріали зникли. Він вмів «чистити» за собою. Тепер почистимо ми.

Роджерс стукнув кулаком по столу:
— Я бачив справу одного підлітка. Його ґвалтівники були багатими дітьми. Суддя Вілсон відпустив їх за 48 годин. А хлопець потім повісився.

У кімнаті запала важка тиша.

Адам підняв очі від досьє, його голос був глухим:
— Ми працюємо по правилах. Кожен із нас має сказати своє слово. Винний чи ні.

Ава дивилася прямо в його очі. Її голос звучав, як вирок:
— Винний.

Маркус випустив дим і кивнув:
— Винний.

Роджерс навіть не думав:
— Винний.

Усі погляди звернулися до Адама. Він затримав подих. Його совість ще намагалася боротися, але він згадав очі Ави, її слова, її сповідь. І зрозумів: він тепер належить цій темряві.

— Винний, — сказав він нарешті.

Ава закрила теку й прошепотіла:
— Суд відбувся. Вирок — смерть.

Її пальці ковзнули по чорному списку, а серце калатало, мов барабан битви. Вперше вони відчули себе не просто месниками. Вони стали тіньовим судом, вироком, якого не уникнути.