Розділ 43.

Ніч була холодною, асфальт виблискував після дощу. У закинутому складі лежав чоловік — один із корумпованих суддів, який виправдовував ґвалтівників за гроші. Його очі ще були відкриті, рот розтягнутий у німому крику.

Ава стояла поруч, витираючи ніж серветкою. В її погляді не було ані краплі жалю.
— Цей більше не продасть правосуддя.

Адам дивився на неї мовчки, але всередині все палало — він відчував одночасно пристрасть і страх перед тим, на що здатна ця жінка.

Роджерс скривився:
— І що тепер? Поліція буде тут через годину.

Маркус, який досі стояв у тіні, спокійно виступив уперед. Його голос був рівним, майже байдужим:
— Тепер працюю я.

Він підняв чорний кейс, розкрив його. Усередині — інструменти, пакети, кислоти, навіть невеликий мобільний спалювач. Він працював швидко, впевнено, ніби робив це сотні разів.

— Ви бачите тіло, — сказав Маркус, надягаючи чорні рукавички. — А я бачу лише набір речовин, які можна розкласти й стерти.

Ава спостерігала, як його руки з ювелірною точністю обробляють тіло. Він розбирав, розчиняв, пакував, знищував. Жодної краплі крові на підлозі, жодної волосини.

За сорок хвилин судді більше не існувало.

Маркус закрив кейс, ніби просто завершив операцію в лабораторії, і зиркнув на них своїми холодними очима:
— Тепер це місце чисте. Поліція нічого не знайде. Ніколи.

Роджерс нервово провів рукою по волоссю:
— Господи… ти псих.

— Ні, — поправив його Маркус, — я реаліст. І ваш шанс залишатися в грі.

Ава підійшла до нього ближче, вивчаючи кожен його рух. Її губи торкнулися ледь помітної посмішки:
— Ти дійсно зникнеш тіло так, ніби воно ніколи не існувало.

— Саме так, — відповів він, застібаючи куртку. — Бо коли немає тіла — немає й справи.

Адам стояв мовчки, дивлячись на них обох. Усередині його розривала дилема: вони переступили межу, з якої вже немає повернення. Але в його очах було одне: він залишиться з Авой до кінця.