Розділ 42.

Адам сидів у напівтемряві закинутого гаража, чекаючи. Лампочка під стелею блимала, кидаючи дивні тіні. Поруч — Ава та Роджерс. Вони мовчали, але в повітрі відчувалося напруження: сьогодні він мав привести когось нового.

Нарешті двері рипнули. Увійшов чоловік у чорній шкіряній куртці, з руками в кишенях, рухався він легко, майже нечутно. Його очі були холодні, але в них світилася небезпечна іронія.

— Це він? — Ава нахилилася до Адама, її голос був недовірливим.

— Так, — відповів Адам. — Його звати Маркус. Колишній судмедексперт. Знає, як працює поліція, як ховають сліди… і як зникати так, щоб навіть диявол не знайшов.

Маркус зняв капюшон і легенько усміхнувся, розглядаючи їх.
— Ви залишаєте за собою занадто багато «сміття», — сказав він рівно. — Тіла, сліди, кров. Усе це рано чи пізно приведе копів. Ви граєте гаряче, але якщо хочете, щоб ця гра тривала, вам потрібен я.

Ава примружила очі:
— А що ти отримаєш натомість?

Він підійшов ближче, зупинившись майже впритул до неї.
— Свободу робити те, що я люблю. Чистити світ від покидьків. І… трохи адреналіну.

Роджерс пирхнув:
— Чому я тобі маю вірити?

Маркус лише підняв брову, дістав із кишені телефон і кинув його на стіл. На екрані — фото: порожнє місце, де ще вчора поліція знайшла труп одного впливового наркоторговця. Труп зник. Усі сліди зникли. Залишився лише холодний асфальт.

— Тіла немає, — тихо сказав Маркус. — Значить, справи теж немає.

Ава відчула, як по спині пробіг холодок. Вона звикла бути найнебезпечнішою у кімнаті, але цей чоловік дихав тією ж темрявою, що й вона.

Вона кинула погляд на Адама, і він кивнув:
— Він тепер із нами.

Ава облизала губи, дивлячись на Маркуса, і прошепотіла:
— Ласкаво просимо до пекла.