Розділ 40.

Ніч була схожа на обгорілу шкіру міста: уламки, запах диму, сирени вдалині. Але тут, у закинутому лофті на околиці, панувала тиша.

Адам зняв куртку й кинув на підлогу, його сорочка ще була в крові ворогів. Він сидів на підвіконні, намагаючись заспокоїти дихання. Його руки тремтіли — не від страху, а від того дикого азарту, який ще не вивітрився з вен.

Роджерс ходив колом, нервово курив, але в його очах світилася перемога:
— Вони згоріли, кляті щури. Усе їхнє гніздо — попіл.

Ава стояла посеред кімнати, її чорна сукня тепер була розірвана на плечі, крапля крові на шиї виглядала як коштовність. Вона дивилася на обох чоловіків — різних, але тепер єдиних у цій справі.

— Ми зробили це, — прошепотіла вона.

Адам зійшов з підвіконня й підійшов до неї. Його очі палали, він не відривав погляду від її губ.
— Ми почали. І вже не зупинимось.

Він притиснув її до холодної стіни, і вона відчула, як його серце б’ється швидко, так само, як її. Його губи вп’ялися в її, спраглі, гарячі. Ава здригнулася, відчуваючи, що цей поцілунок був не лише пристрастю, а й клятвою — він тепер її союзник до кінця.

Вона розсміялася тихо, обвиваючи його шию руками:
— Ти знаєш, що адреналін — найкращий наркотик?

— Тоді я хочу передоз, — прошепотів він, ковзаючи руками по її тілу.

Вона відповіла йому, згораючи від того самого вогню. Їхні тіла спліталися так само, як їхні долі, і ця ніч стала продовженням бою — тільки вже в іншому ритмі.

Роджерс відвернувся до вікна, даючи їм простір. Але він знав — тепер вони всі троє пов’язані. І “Нічні месники” отримали своє справжнє народження.