Розділ 36.

Ніч була важкою й вогкою, Нью-Йорк дихав грозою. Роджерс ішов слідом за Авой, ховаючись у темряві вулиць. Вона рухалася легко, мов хижак, що відчуває здобич. У її руках — чорний рюкзак із інструментами смерті.

— Він завжди залишає клуб після півночі, — шепнула вона, вдивляючись у вихід. — І сьогодні не стане винятком.

Роджерс стискав кулаки в кишенях. Його серце билося, як шалене, але голос у голові повторював: ти маєш це побачити, ти маєш знати, на що вона здатна.

Двері розчинилися. Той самий чоловік у дорогому костюмі вийшов, обійняв дівчину за талію, а потім грубо штовхнув її вбік, коли вона попросила підвезти. Він засміявся й рушив до своєї машини.

Ава розчинилася в темряві, перш ніж Роджерс устиг кліпнути. Вона з’явилася за ним так раптово, що чоловік навіть не встиг озирнутися. Її ніж блиснув у світлі ліхтаря — і вже був притиснутий до його горла.

— Згадуєш їхні обличчя? — її голос був тихим, але кожне слово било, мов постріл. — Тих, кого ти ламав?

— Ти… ти хто, чорт забирай?! — він захрипів, намагаючись відштовхнути її.

— Та, кого суд не може зупинити, — холодно відповіла Ава.

І тоді вона зробила це. Швидко, чітко, без коливань. Її рух був витончений, як у танці. Чоловік ще мить бився, а потім упав на брудний асфальт, задихаючись.

Роджерс стояв, скутий власним жахом і захватом. У його голові не вкладалося: перед ним відбувалося вбивство. Справжнє. Ніяких протоколів, ніяких допитів — лише вирок, виконаний прямо тут.

Ава витерла ніж і спокійно підняла очі на нього.

— Тепер ти бачив. Це і є моє правосуддя.

Роджерс зробив крок уперед, намагаючись видихнути, але слова застрягли в горлі. Його серце калатало, та замість крику він прошепотів:

— Боже… і я з тобою.

Ава посміхнулася — темно, небезпечно, майже ніжно.

— Тоді привіт у моєму світі, Роджерсе.