Розділ 35.

Квартира Ави була занурена в півморок. Єдине світло — від ноутбука, що відбивалося у її холодних очах. На столі лежав телефон, який Роджерс приніс із клубу.

Він стояв збоку, руки в кишенях, але напруга в тілі видавала кожен його нерв.

— Ну що, — тихо сказав він, — що тепер?

Ава підняла на нього погляд.

— Тепер дивися.

Вона відкрила телефон, швидко зламавши пароль. На екрані спалахнули повідомлення, фотографії, відео. Роджерс з кожним кадром відчував, як у ньому стискається шлунок. Дівчата. Сліди знущань. Докази того, що цей покидьок робив і досі залишався безкарним.

— Чому поліція нічого не зробила? — голос Роджерса зірвався, у ньому було більше відчаю, ніж запитання.

Ава злегка нахилила голову.

— Ти сам знаєш відповідь. Його адвокати купили свободу. Його жертви залякані. Система зламана.

Вона ввела кілька команд, і дані почали передаватися на її зашифрований сервер. Потім поглянула на Роджерса так, ніби міряла його душу.

— Ось що я роблю з тими, кого суд відпустив. — Її голос був тихим, але в ньому відчувалася безжальна рішучість. — Я знаходжу їх, і я караю.

— Караєш… як? — він запитав, хоча боявся почути відповідь.

Ава піднялася, підійшла ближче й нахилилася, шепочучи майже на вухо:

— Ти хотів знати, як виглядає справжнє правосуддя? Завтра я покажу тобі.

Її рука ковзнула по його плечу, але це був не дотик спокуси — це була печатка приречення.

Роджерс відчув, що він на межі. Серце билося швидко, у голові крутилися голоси: поліцейський обов’язок, присяга… і водночас — крик совісті, який волав, що Ава права.

Він нічого не відповів. Лише кивнув.

І зрозумів: завтра він переступить межу остаточно.