Розділ 34

Гучна електронна музика розривала повітря. Люди танцювали, пили, сміялися, губили себе у спалахах неону. Роджерс увійшов у клуб, намагаючись виглядати невимушено, хоча всередині все в ньому стискалося від напруги.

Він бачив його одразу — чоловік у дорогому костюмі, з двома дівчатами під руками. Він сміявся, замовляв шампанське, а очі його були повні тієї ж хижої зухвалості, що й на фотографіях у справі. Вбивця. І водночас — вільна людина.

Роджерс ковтнув і рушив до бару. Його завдання було простим: дістати телефон. Але простота завжди була оманливою.

— Розслабся, — тихий голос за його спиною змусив його здригнутися.

Він озирнувся — і побачив Аву. Вона була тут, у темно-червоній сукні, що облягала її тіло, мов друга шкіра. Її очі сяяли у світлі ламп, але обличчя залишалося невидимим для чужих.

— Я думав… ти хотіла, щоб я зробив це сам, — прошепотів він, намагаючись не рухати губами.

— І зробиш, — її усмішка була майже невидимою. — Я лише дивлюсь, чи витримаєш.

Він зітхнув і відвернувся. Його пальці стискали стакан, поки він стежив за жертвою. Чоловік пішов у бік туалету, залишивши телефон на столику. Дівчата навіть не помітили.

Це був шанс.

Роджерс відчув, як серце б’ється швидше, кожен крок давався важко. Він підійшов до столика, пальці торкнулися холодного скла смартфона… і в ту ж мить на плече лягла чиясь рука.

— Гей, чувак, це моє місце, — незнайомець глянув на нього п’яними очима.

Роджерс усміхнувся криво, кидаючи купюру на стіл.

— Тепер твоє, друже.

Він узяв телефон і швидко розчинився в натовпі. Серце калатало так сильно, що здавалося, його чує весь клуб.

Зі стіни мигцем блиснули очі Ави. Вона кивнула йому, майже непомітно.

Він зробив це. І зрозумів: тепер він частина гри.