Розділ 33.

Роджерс стояв у темному провулку, нервово поправляючи комір. Його очі ковзали по тінях, а пальці машинально стискали запальничку в кишені. Він ще не усвідомлював до кінця, на що погодився, але відступати було пізно.

Ава вийшла з темряви, мов сама ніч, у чорному плащі. Її кроки були тихі, але впевнені.

— Ти сказав, що на моєму боці, — її голос пролунав майже шепотом. — Але слова нічого не варті, якщо їх не підтвердити діями.

Роджерс ковтнув, дивлячись у її очі.

— Що ти хочеш від мене?

Ава підійшла ближче, простягаючи йому тонку чорну флешку.

— Тут інформація про одного з тих, кого закон відпустив. Вбивця, що знущався з дівчат і вийшов завдяки зв’язкам. Завтра він буде в клубі на Бруклінській набережній. Твоя задача — дістати його телефон. У ньому є докази.

— І… що далі? — його голос тремтів, хоч він намагався звучати холодно.

Ава торкнулася його щоки кінчиками пальців, але її дотик був швидше випробуванням, ніж ніжністю.

— Далі я подбаю про нього. А ти вирішиш, чи готовий іти до кінця.

Її погляд пронизав його наскрізь, і Роджерс зрозумів: це не просто завдання. Це була пастка для його душі. Якщо він погодиться — дороги назад уже не буде.

Він повільно кивнув.

— Добре. Я зроблю це.

Ава посміхнулася — і ця посмішка була водночас фатальною і спокусливою.

— Подивимось, Роджерсе… чи справді ти мій союзник.

---

Ніч поглинула їх, і з цього моменту він уже не належав ні закону, ні собі самому.