Ава не була жінкою, яка дозволяє страху паралізувати її. Якщо за нею стежать — вона має знати хто і чому.
Вдень вона залишалася тією ж холодною й бездоганною адвокаткою: суворий костюм, стримані жести, блискучі промови у залі суду. Але вночі, перевдягнена у темне, вона виходила на полювання вже не за злочинцями, а за тим, хто смів дихати їй у спину.
---
Того вечора вона помітила машину Роджерса. Вона стояла трохи далі від її будинку, з затемненими вікнами. Звичайна для чужого ока, але не для неї. Її інстинкти не підводили.
Ава вийшла непомітно через чорний хід. Легка тінь серед міста, її кроки губилися в шумі дощу. Вона рухалась швидко, впевнено, поки не опинилася в кількох метрах позаду авто.
Там, крізь відбиття на мокрому склі, вона побачила його профіль. Роджерс.
Він щось занотовував у блокноті, не підозрюючи, що сам став мішенню.
---
Усмішка торкнулася куточків її вуст.
Тепер вона знала напевно. І питання було лише одне:
– змусити його зникнути… чи використати?
Її очі блиснули в темряві.