Розділ 23

Нічний Нью-Йорк горів неоном, немов місто саме підморгувало їй у змові. Ава сиділа біля панорамного вікна свого пентхаусу, тримаючи в руках келих вина. У віддзеркаленні скла вона бачила себе — і Адама, який стояв позаду, мов тінь, поки його пальці м’яко ковзали по її плечах.

— Ти все більше ризикуєш, — прошепотіла вона, не обертаючись. — Якщо хтось дізнається, що ти приховуєш докази…

— Ніхто не дізнається, — його голос був твердий, але очі палали пристрастю. — Я не дозволю їм забрати тебе в мене.

Вона нарешті повернулася до нього. Його погляд був таким, від якого серце стискалося й хотілося тонути в ньому. Він уже не був просто інспектором поліції — він був чоловіком, який віддавав себе цілком і безповоротно.

— Адам, — вона торкнулася його щоки. — Ти навіть не уявляєш, у що вплутуєшся. Я не та, кого можна врятувати.

Він схопив її за зап’ястя й підніс руку до своїх вуст. Його поцілунок був гарячим і власницьким.

— Мені все одно, хто ти. Адвокатка. Вбивця. Жінка, яка зводить мене з розуму. Я хочу тебе. Тільки тебе.

Ава відчула, як десь глибоко всередині її захисні стіни тріскають. Вона хотіла зупинити його, але водночас бажала ще більше втягнути його у власну темряву.

Вона зсунула келих вина на підлогу, вп’ялася пальцями йому в сорочку і, притискаючи його до себе, прошепотіла:

— Якщо ти вирішив йти зі мною до кінця, Адам… дороги назад не буде.

Його руки обвили її талію, і він відповів без вагань:

— Я ніколи й не шукав дороги назад.

Їхній поцілунок спалахнув, мов іскра у нічному небі, і цього разу вона вже не намагалася втекти від власної приреченої пристрасті.