Розділ 15.

Ава вдягнула червону сукню — занадто відверту для буденного вечора. Губи, вкриті темною помадою, нагадували слід від поцілунку, що міг би стати смертельним.

Вона стояла перед дзеркалом і дивилася на своє відображення довше, ніж зазвичай. Усмішка була хижою, а очі — холодними.

Вона знала: він там. Десь поруч. У темряві. І сьогодні вночі вона дасть йому те, чого він хоче найбільше. І забере те, чого він боїться втратити.

---

Вона спеціально виїхала на машині в протилежний бік від дому. Нічний Нью-Йорк зустрів її тремтливими вогнями, неоновими табличками та запахом вологого асфальту.

Ава їхала повільніше, ніж завжди. Дзеркало заднього виду не підвело — тіньова машина трималася на відстані.

— От і все, — прошепотіла вона.

---

Вона звернула в темний провулок, де ліхтарі давно не світили. Заглушила мотор і вийшла з авто. Її підбори відбивали чіткий ритм по бруківці, мов відлік часу.

Кожен її рух був обдуманим, кожен жест — розрахований. Вона хотіла, щоб переслідувач вважав, що вона вразлива. Що вона не відчуває небезпеки.

Але в кишені пальта вже лежав ніж, а в сумочці — маленький пістолет.

---

Кроки позаду. Ледь чутні, але вона знала — він близько. Дуже близько.

Серце билося рівно. Вона зробила вигляд, що зупинилася поправити каблук, і саме тоді сказала, не озираючись:

— Ти йдеш за мною вже кілька днів. Настав час познайомитися, хіба ні?

Її голос був тихим, але в ньому звучала сталь.

Вона розвернулася різко, готова до будь-якого розвитку подій.

---

Тінь у темряві застигла. І в цю мить Ава вперше побачила в його силуеті щось знайоме. Серце її ледь тремнуло, але вона не дозволила собі видати емоцію.

Її очі блищали холодно, як у мисливиці, що відчула запах крові.

— Тепер твоя черга зробити хід, — додала вона й повільно випрямилася, наче пропонуючи небезпечну гру.

---