Розділ 14 .

Адам сидів у машині навпроти будинку Ави, і кожна хвилина тягнулася, мов вічність. Він уже знав, що поводиться не як поліцейський, а як хижак. Але зупинитися не міг.

Його руки стискали кермо так, що кістки побіліли. Кожен раз, коли він бачив, як вона повертається додому, знімає плащ, лишається в легкій сукні чи сорочці — всередині нього прокидалася боротьба.

Ти мій головний підозрюваний. Ти можеш бути вбивцею. Ти можеш знищити все, у що я вірю.

І водночас:

Я хочу тебе так, як не хотів нікого раніше.

Він намагався переконати себе, що це лише професійний інтерес, що йому потрібні докази. Але з кожним днем це ставало брехнею.

---

Його сни були наповнені не злочинами, а нею. Він бачив її тіло, відчував її запах, пам’ятав смак її губ. І водночас бачив її руки в крові, ніж, що блищить у темряві.

Дві Ави — жінка, яка зводить його з розуму, і холодна тінь, здатна на вбивство.

---

Він спостерігав за її силуетом у вікні. Вона рухалася плавно, наче знала, що за нею дивляться, і хотіла довести його до шаленства.

Адам відчув, як усередині його охоплює дивна суміш — бажання, лють і страх. Він був упевнений: рано чи пізно вона зрозуміє, що він поруч. І тоді хтось із них не витримає.

Він торкнувся пальцями свого пістолета, ніби нагадуючи собі, хто він є. Але це не допомагало. Бо щойно думки про обов’язок слабшали, у свідомості залишалася лише вона.

---

Аво, що ти зі мною робиш? — подумав він, і його губи мимоволі скривилися у хижій усмішці.