Розділ 12.

Адам сидів у машині неподалік будинку Ави. Годинник на панелі показував 23:47. Його пальці барабанили по керму, а в голові звучало одне й те саме запитання: Що я роблю?

Він не повинен був цього робити. Він не мав права. Але з того моменту, як упізнав у тіні на відео її постать, сон для нього став розкішшю.

Вікна її квартири світилися теплим жовтим світлом. Вона повільно ходила кімнатою у легкій шовковій сорочці, з келихом вина в руці. Здавалося, звичайний вечір успішної жінки після виснажливого робочого дня.

Але ти не звичайна, правда, Аво?

Він дивився, як вона прикрила штори. Через кілька хвилин світло згасло. Наче нічого підозрілого. Але чомусь Адам знав: на цьому її ніч не закінчилася.

---

Наступного дня він обережно перевірив її графік через свої канали. Виявилося, що вночі вона не спала вдома кілька годин — принаймні, її машина виїжджала з підземного паркінгу після опівночі й поверталася тільки близько четвертої ранку.

Куди ти їздиш, Аво?

Він тримав у руках роздруківку з камери, де було видно її автомобіль. Чорний, стильний, але з легкими подряпинами на задньому бампері. Нові. І їх учора точно не було.

Його серце билося швидше. Це ще не доказ. Лише натяк. Але таких натяків ставало дедалі більше.

---

Того вечора він знову бачив її. В ресторані, на світському заході. Вона сміялася, чарівна, недосяжна, блискуча. Всі дивилися на неї, мов на королеву.

Адам підходив ближче й відчував — її усмішка створена для натовпу, а очі сповнені таємниці.

Він нахилився й пошепки сказав їй:
— Ти ще доведеш мене до божевілля.

Ава відповіла йому поглядом — ніжним, обпалюючим. Але десь у глибині її очей він побачив інше: холодний вогонь.

І тоді зрозумів — він іде правильним шляхом.