Розділ 8 .

Ава стояла на даху одного з хмарочосів. Вітер бив у лице, ніч обіймала її прохолодою. Унизу — місто, яке ніколи не спить, і яке вона навчилася карати. Її ніж у руці ще сяяв від чужої крові. Ще один виродок отримав своє покарання.

Телефон загудів у кишені. Повідомлення.
Адам: «Ти вільна сьогодні?»
Її губи сіпнулися в усмішці. Іронія: так, вона була «вільна».

---

Вечірнє світло в його пентхаусі було м’яким і теплим. Адам сидів на дивані з келихом вина, чекаючи її. Коли двері відчинилися, він навіть не встиг нічого сказати. Вона підійшла до нього стрімко, сіла на коліна, і їхні губи злилися у дикому поцілунку.

Її пальці сплуталися в його волоссі, його руки ковзнули по її тілу, стискаючи, роздягали її майже з люттю. Їхня пристрасть була голодною, небезпечною. Наче обидвоє розуміли — вони грають у щось таке, що може спалити їх дотла.

— Ти зводиш мене з розуму, — прошепотів він, стискаючи її стегна, втискуючи в себе так, ніби боявся втратити.
— А ти мене, — видихнула вона, зриваючи з нього сорочку.

Вони рухалися в такт — рвано, шалено, як дві іскри, що злилися у вогні. Кожна мить була вибухом, кожен поцілунок — випробуванням сили.

А потім — тиша. Вона лежала, притулившись до його грудей, слухаючи стукіт його серця. І в той момент усвідомила: Адам може стати єдиним, хто проб’є її крижану броню. Але ж саме він — єдина людина, якій не можна знати її правду.

---

Він провів пальцями по її волоссю.
— Що ти приховуєш, Аво? — спитав тихо, ніби між іншим.

Вона завмерла на мить, але потім усміхнулася й торкнулася його губ.
— Якщо я скажу, ти не витримаєш.

Її голос був легким, грайливим, але в ньому відчувалася прихована загроза.

Адам усміхнувся у відповідь, хоча в глибині душі зрозумів: ця жінка дійсно небезпечна. І саме це притягувало його ще сильніше.