Розділ 6

Вона вирвалася з його обіймів лише для того, щоб зухвало глянути йому в очі. Її губи були розпухлими від поцілунків, волосся сплуталося від його пальців.

— Якщо хочеш продовжити… не тут, — прошепотіла Ава.

Адам усміхнувся, але це була не м’яка посмішка — радше небезпечна, чоловіча, та, що не залишає вибору.
— Де?

Вона ковзнула пальцями по його зап’ястку й тихо відповіла:
— У мене.

---

Її пентхаус височів над нічним Нью-Йорком. Скляні стіни відкривали вид на море вогнів, що розливалися містом. Ліфт піднявся прямо у її апартаменти. Коли двері зачинилися за ними, Адам притиснув її до холодного скла.

Тепер вони вже не стримувалися. Її піджак впав на підлогу, блузка розстібалася в його пальцях, а поцілунки ставали ще гарячішими, ніж у переході.
Ава сміялася тихо, задихано, але не зупиняла його — навпаки, знімала з нього сорочку, відчуваючи, як нарешті розкривається ця небезпечна пристрасть, що давно зріла між ними.

Її пентхаус був розкішний і холодний — але тепер він наповнювався гарячими дотиками, стогоном і напругою.
Вогні нічного міста ставали їхніми мовчазними свідками.

Адам підняв її на руки, і вона відчула, як її спина вдарилася об холодне скло. За ним — нічний Нью-Йорк, тисячі вогнів, але зараз світ звузився лише до двох тіл. Його поцілунки стали жорсткішими, вимогливими. Його пальці ковзнули під її білизну, стискаючи, пестячи так, що вона вигнулася й задихано простогнала його ім’я.

Він не поспішав — зводив її до нестями, змушував тремтіти від кожного дотику. Її нігті вп’ялися йому в плечі, залишаючи сліди, але він лише сильніше притискався, наче маркував її собі.

— Ти небезпечна, Аво, — прохрипів він, цілуючи її груди, оголюючи їх жадібними рухами.
— Тоді не відпускай, — відповіла вона, хапаючи його за волосся, притискаючи до себе ще ближче.

Вони впали на величезне ліжко, коли вже не могли стримувати напругу. Його тіло накрило її повністю, важке й гаряче, а кожен поцілунок спускався все нижче, залишаючи палаючі сліди. Її стегна розчинилися для нього самі, очі блищали вогнем.

Їхні рухи стали рваними, жадібними. Її тіло зустрічало його кожним подихом, кожним вигином. Вона кричала від задоволення, стискаючи його так, ніби боялася відпустити. А він не давав їй ані секунди перепочинку — знову і знову доводив її до межі, стискав у долонях, кусав, пестив, наче намагався випалити все, що відчував, у її тілі.

Світ зник, залишився лише цей нескінченний танець — грубий, солодкий, шалений.
Коли все стихло, вони лежали поруч, виснажені, покриті потом, дивилися у стелю, а за склом світилися вогні міста.

Адам перевів подих і прошепотів:
— Я навіть не питаю, ким ти насправді є. Бо зараз це не має значення.

Ава усміхнулася, торкнувшись його грудей.
— Одного дня ти дізнаєшся. І це зруйнує тебе.

Її голос був ніжний, але в ньому ховалася темрява — така сама, як у ній самій.