Розділ 4.

Судова зала була переповнена журналістами. Справа стосувалася високопоставленого чиновника, якого звинувачували у корупції та зловживаннях. Гучний процес, від якого залежали політичні кар’єри багатьох.

Ава Міллер знову була у центрі уваги. Її чорний костюм підкреслював строгість, її голос лунав упевнено, кожне слово відточене. Вона маніпулювала фактами, створювала образ свого клієнта майже мученика системи.

— Панове присяжні, — завершила вона, — пам’ятайте: ваш вирок визначає не тільки долю цієї людини, а й обличчя правосуддя.

Камери клацали, журналісти занотовували, натовп шумів.

---

Адам сидів у залі серед запрошених представників поліції. Його туди відправили «для солідності», але він відчував, що це марна трата часу.
І все ж він не міг відвести погляду від Ави.

Вона була надто ідеальною, занадто впевненою. У її жестах він бачив те саме холодне відчуття контролю, яке відчув на місцях злочинів.

Її слова лилися плавно, але в його голові звучали зовсім інші: Fiat iustitia, ruat caelum.

---

Після засідання журналісти оточили Аву, засипали питаннями. Вона відповідала коротко, бездоганно, залишаючи образ жінки, що тримає світ у руках.

І саме тоді серед натовпу вона зустріла його погляд.

Адам стояв осторонь, високий, у темному пальті, з тим самим виразом, який змушував відчувати, що він бачить більше, ніж показуєш.

Ава зробила вигляд, що це випадковість, але підійшла.
— Інспектор Рейнс, знову зустрічаємось. Може, тепер ви переконалися, що закон працює?

Він нахилився трохи ближче, його голос був тихим, але різким:
— Закон — так. А справедливість?

Її губи ледь вигнулися у посмішці.
— Іноді вони не одне й те саме.

Їхні очі зустрілися ще на мить, і кожен відчув, що між ними починається небезпечна гра — не лише розумів, а й сердець.

---

У машині дорогою назад Адам довго мовчав. Кларк бурчав щось про продажних суддів, але Адам не слухав. Йому в голові стояла лише одна думка:
А якщо це вона?

---