"Коли темрява кохає"
Пролог.
Дощ лив, наче небо намагалося змити бруд міста.
Нью-Йорк не спав — неон миготів у калюжах, машини гуділи вдалині, але ця вулиця була надто тиха для пізнього вечора.
Чоловік у дорогому костюмі крокував швидко, знервовано озираючись. Він думав, що проскочив — черговий суд завершився для нього перемогою, адвокати відбили всі звинувачення. У кишені бренчали ключі від чорного «мерседеса».
— Ви вірите у справедливість? — голос пролунав за його спиною.
Він різко обернувся.
З тіні вийшла жінка. Її обличчя губилося в темряві каптура, але в руці блиснув холодний метал.
— Хто ви?.. — прохрипів він.
Вона наблизилась повільно, наче танцюючи під удари дощу.
— Я там, де закон безсилий, — тихо сказала вона. — Ім’я моє тобі знати не потрібно.
Його крик заглушив грім. Кілька секунд — і знову тиша. Тільки дощ і калюжа, що швидко темніла.
Жінка витерла ніж білою хустинкою, залишивши на асфальті клаптик тканини. На ньому — стародавній напис: Fiat iustitia, ruat caelum — «Нехай здійсниться правосуддя, хоч би й загинув світ».
Вона підняла обличчя до неону. Тепер видно: це була Ава Міллер — успішна адвокатка, чия посмішка завтра прикрасить перші шпальти газет.
Але сьогодні вночі її очі сяяли інакше — холодом, від якого завмирало серце.
#935 в Детектив/Трилер
#355 в Трилер
Відредаговано: 05.09.2025
Рекомендації книг, Промокоди і Знижки
Підпишись на канал Букнет в Телеграмі і слідкуй за повідомленнями
