Після життя

Хто сказав, що небіжчики не бачить сни?

Вона повільно розплющила очі. Голова гуділа, мов дзвін. В горлі пересохло,  хотілося пити. Погляд ледве ловив контури навколишніх предметів. Усе здавалося чужим і пронизливо холодним. Тіло майже не слухалося. 

Володимира намагалася сісти, але тіло впиралося, наче не хотіло підкорятися команді. Навколо стояла тиша - така глибока, що можна було почути власне серце, що ледь билося в грудях. 

Раптом у голові пролунав тихий шепіт, ніби хтось з тіней кликав її. Жінка кліпнула - і в кутку кімнати почали з'являтися тіні, повільно ковзаючи по стінах. Від того  їй ставало лячно. Шкіра вкрилася мурашками. 

• Що вам потрібно від мене? - ледь чутно прошепотіла жінка. Тіло ставало дедалі важчим.
• Ти сама це знаєш. - зашелестіли голоси на стіні. - Лише боїшся зізнатися.
• В чому зізнатися?- не вгавала Володимира. Її душа тремтіла від холоду як осика.

Тіні знову зашелестіли різними голосами на стелі. Від страху Володимира ледь не зомліла, тіло починало німіти, ніби її кістки розчинялися в холоді. 

Раптом залунала Лакримоза Моцарта. Жінка  зблідла, серце тремтіло, а тіло скував первісний жах. Тіні гучніше заговорили між собою, ніби готувалися до фінального стрибка. 

Чим гучнішою ставала мелодія Реквієму, тим менше сил залишалося в її тілі. Кожен акорд прибрав до кісток, а руки здавалися важчими за свинець. Темрява тиснула на груди, і повітря виходило з них важким свистом. Свідомість поступово згасала як гасова лампа, залишаючи по собі лише тремтливе світло на краю розуму. 

Згодом у тиші пролунав тихий шепіт:

• Відпусти страх... і прийми себе.
• Що прийняти? - самими губами прошепотіла вона.
• Той факт, що ти перетинаєш межу. - продовжив голос.

Темрява здавалася щільнішою, холод пробирав до кісток, а тіло ставало легким, ніби повітря. Володимира зрозуміла, що більше не належить цьому світу. Від того їй стало гірко. З очей покотилися сльози. 

І тоді вона відчула дивне полегшення. Свідомість повільно розчинялася, і з останнім подихом вона прийняла те, що завжди боялася — смерть. Разом з нею приходило розуміння наскільки коротким було її життя і як мало добра встигла зробити. Жінка розчинилася у темряві, залишивши після себе білу квітку, яка відтоді стала символом смерті.