29

Після уроку коридори школи вибухнули обговореннями. Голосування за короля та королеву — тема, яку, здається, чекали всі, окрім мене.

— Тея, тобі взагалі нема про що хвилюватися, — сказала Дана, крокуючи поруч. — Ти два роки тримала цей титул. Ніхто не наважиться голосувати проти тебе.

— Дано, це не так просто, як ти думаєш, — відповіла я, намагаючись звучати спокійно. — Раніше вибір був передбачуваний, а зараз… зараз усе інакше.

Я озирнулася. Навколо хлопці та дівчата жваво обговорювали майбутнє голосування. У розмовах миготіли імена: «Тея», «Рейд», «Скарлетт». Це було дивне відчуття — усвідомлювати, що твій статус, який здавався непорушним, тепер під питанням. І все ж… частина мене раптом захотіла цього змагання. Захотіла довести, що я все ще можу.

Ми підійшли до моєї шафки, і тут до нас підлетіла Скарлетт. Її ідеально вкладене волосся виблискувало у світлі ламп, а усмішка виглядала так, ніби вона щойно спланувала чергову інтригу.

— О, Тея, ти вже чула? — її голос був солодким, але в ньому відчувалася крижана насмішка. — Голосування за королеву школи. Як думаєш, чи вдасться тобі втриматися на троні?

Я усміхнулася їй у відповідь, намагаючись не показати хвилювання.

— Навіть не сумніваюся, — сказала я з легкою усмішкою. — А ти що, вирішила випробувати долю?

— А чому б і ні? — Скарлетт ледь нахилила голову, дивлячись на мене з тією ж самовпевненою усмішкою. — Ти ж знаєш, часи змінюються.

Її слова звучали як виклик, і я відчувала, як усередині піднімається звичне напруження. Дана, що стояла поруч, насупилася, але нічого не сказала, просто уважно дивилася на Скарлетт.

— Удачі, Скарлетт, — промовила я, примружившись. — Подивимося, як далеко ти зайдеш.

Її усмішка стала ширшою, ніби я щойно підтвердила її очікування.

— О, я обов’язково зайду далеко. До зустрічі на голосуванні, Тея.

Вона розвернулася й пішла, залишивши по собі шлейф упевненості, який мене дратував. Дана тут же похитала головою й тихо пробурмотіла:

— Ця дівчина знає, як виводити людей із себе.

— Це точно, — зітхнула я. Усередині мене крутилася одна думка: вона права. Часи справді змінюються.

На обіді атмосфера в їдальні була ще жвавішою. Усі обговорювали, кого висувати, хто заслуговує на титули. Я відчувала погляди, спрямовані на мене, чула своє ім’я, згадуване то тут, то там. Але апетит зник зовсім.

— Чому ти така тиха? — запитала Дана, відкусуючи свій сендвіч. — Зазвичай ти перша готова відповісти таким, як Скарлетт.

— Просто думаю, — відповіла я, крутячи в руках пластикову виделку. — Цього разу все буде інакше.

— Ти впораєшся. Ти завжди справляєшся, — Дана підморгнула мені. — До того ж, є ще Рейд. Якщо ви обоє знову станете королем і королевою, це буде навіть романтично.

Я ледь не вдавилася своїм соком.

— Рейд? — перепитала я, трохи нахилившись уперед. — Ти серйозно?

— А що? Ти бачила, як він дивився на тебе, коли ти сьогодні зайшла до класу? — Дана усміхнулася.

Я похитала головою, намагаючись не видати збентеження. Рейд, звісно, був популярним, але його ставлення до мене завжди було надто… складним. І зараз, після того вечора в нього вдома, я навіть не знала, як із ним себе поводити.

Коли обід закінчився, я вирушила на наступний урок, але щойно встигла сісти за парту, як у клас зайшов сам Рейд. Він не удостоїв мене навіть коротким поглядом, просто пройшов повз, сів на своє місце й зосередився на телефоні.

Це дивне напруження між нами стало нестерпним. Я взяла підручник, але думки блукали десь далеко. Рейд виглядав абсолютно спокійним, а мене розривало зсередини.

— Тея, ти в порядку? — прошепотіла Дана, яка помітила мою розгубленість.

— Усе добре, — швидко відповіла я, кинувши погляд на Рейда. Але в той момент він підняв очі й подивився прямо на мене. Його погляд був холодним і трохи насмішкуватим, ніби він знав щось, чого не знала я.

Я тут же відвернулася, знову уткнувшись у підручник. Цього разу гра починалася по-справжньому.