15

Минуло всього кілька днів після свята, як ми повернулися до навчання.

Канікули у старшокласників завжди були скорочені, щоб цей час витратити на додаткову підготовку до іспитів.

Загалом, цього тижня відвідування занять було необов’язковим, але мало хто їх пропускав. Тим більше я.

Навіть уявити не можу, що було б, якби сказала батькам, що хочу залишитися вдома й відпочити.

Хоча, правду кажучи, я б і не сказала. У школі я завжди почувалася краще, ніж удома.

Усі в школі досі обговорювали нашу поїздку. У коридорах перешіптувалися, переказували деталі й хихикали, коли я проходила повз. Здавалося, кожен вважав своїм обов’язком запитати:

— Ей, Теє, як це — працювати з Рейдом? Він же… цікавий, правда?

Спочатку я просто посміхалася, роблячи вигляд, що не чую. Але питання ставали все більш настирливими з кожною годиною. Якби не шафка, за якою я могла сховатися від чужих поглядів, я вже точно не витримала б.

Я стояла біля своєї шафки, сподіваючись, що цього разу вдасться уникнути уваги, але не тут-то було. Лана та ще пара її вірних «товаришок» оточили мене, наче акули, що відчули кров.

— Ну, давай, Теє, розкажи, як це — працювати з «містером Досконалість»? — почала Лана, блиснувши білосніжною усмішкою. Решта розсміялися, наче її питання було вершиною дотепності.

— Нічого особливого, — відповіла я, намагаючись говорити спокійно, хоча всередині вже кипіла. — Ми просто виконали свою роботу.

Лана вигнула брову й примружилася, наче знайшла у моїх словах прихований сенс.

— Серйозно? — її голос став насмішливим. — А виглядало так, наче ви ідеально розумієте одне одного. Може, вам варто об’єднатися… ну, знаєш, не лише для шкільних проєктів?

Вона навіть писала мені, ображаючись, що я приховую те, що тепер зустрічаюся з Рейдом. Не знаю, як у її голові взагалі могла скластися така абсурдна логічна схема.

— Дуже смішно, — я натягнуто усміхнулася, грюкнувши дверцятами шафки трохи сильніше, ніж потрібно. — Між нами нічого немає, Лано. Перестань вигадувати.

— Звісно, нічого, — протягнула вона з таким виглядом, наче їй уже все давно зрозуміло. — Просто ви двоє такі… вогняні. Дивитесь одне на одного — іскри летять.

— Якщо ти так кажеш, то, мабуть, у тебе з фантазією все гаразд, — парирувала я, вже втрачаючи терпіння.

— А я думаю, ти просто не хочеш зізнатися, що Рейд тобі подобається, — не вгамовувалася вона.

Я різко повернулася до неї, відчуваючи, як слова зриваються з губ, перш ніж я встигаю їх обдумати.

— Знаєш, що мені справді подобається? Коли люди займаються своїми справами, а не втручаються в чужі, — я витримала її погляд. — А тепер, якщо дозволиш, мені потрібно йти.

Лана здивовано кліпнула, але я не дала їй часу відповісти, швидко пішла в бік їдальні, відчуваючи на собі погляди. Однак до обіду все лише погіршилося.

Коли я зайшла до їдальні, не минуло й хвилини, як за одним зі столів хтось голосно вигукнув:

— Дивіться, це наша зірка! Теє та її король Рейд.

Усі чудово бачили, як ми танцювали повільний танець. І в автобусі разом сиділи. Було наївно вважати, що ніхто не додумається до зайвого.

Я зробила вигляд, що не чую, але тут, ніби за сценарієм, увійшов сам Рейд. Він оглянув зал і відразу попрямував до мене, викликавши нову хвилю смішків і шепотів.

— Нам потрібно поговорити, — почав він, коли підійшов достатньо близько.

— Про що саме? — Я схрестила руки на грудях, відчуваючи, що розмова нічого доброго не принесе.

— Я б сказав, але, судячи з усього, у нас є глядачі, — він кивнув у бік групи хлопців, які буквально не відводили від нас очей.

— Звісно, вам є про що поговорити, — Джош усміхнувся і голосно додав: — Може, час зізнатися, що ви просто ідеально виглядаєте разом?

Рейд кинув на нього холодний, крижаний погляд, від якого навіть я ледь помітно здригнулася.

— Може, тобі час навчитися тримати свою думку при собі, Джош, — сказав він різко, але спокійно.

Хлопці завмерли, ніби він щойно розбив їхній маленький світ веселощів. Лана, здається, вирішила добити ситуацію, підійшовши ближче:

— Ну, не злись, Рейде. Ми просто жартуємо. Хоча… погодься, ви з Теє такі… схожі.

Рейд розвернувся до мене, і його погляд раптом став ще холоднішим.

— Поясниш їм? — сказав він, звертаючись до мене, але так, ніби це був наказ. — Чи це зробити мені?

Я підняла підборіддя, не бажаючи поступатися.

— З задоволенням, — я повернулася до решти. — Якщо ви думаєте, що між нами щось є, ви дуже помиляєтеся. Ми просто працювали разом. Це все. І, чесно кажучи, це було болісно.

Рейд усміхнувся, але лише куточками губ. Він явно насолоджувався ситуацією, хоча зовні залишався незворушним.

— Вірно, — підхопив він голосніше, щоб усі чули. — І, чесно кажучи, це був найгірший досвід у моєму житті.

Повисла тиша. Лана виглядала так, ніби готова провалитися крізь землю, але, на мій подив, Рейд навіть не став чекати їхньої реакції. Він розвернувся і пішов, очевидно очікуючи, що я піду за ним.

Але я завмерла. Здавалося б, я відчула полегшення, але десь у глибині душі його слова мене зачепили.