Розділ 10

Влад

Та щоб її!

В мене зла не вистачало на цю дурепу! З самого ранку розривала мій телефон, наче прокинулась з першими півнями й точно знала, чим дістати мене зранку. Але байдуже було на неї — непокоїв погляд у дзеркалі. Я бачив, що Діна сама не своя, хоча й початок нашого дня видався зовсім неочікуваним… та емоційним. Здалось, наче між нами щось змінилось і чи не вперше я почувався таким… обнадійливим бовдуром, який ладен був втратити голову від одного її погляду, від якого я божеволів…

Доки не подзвонила ця курка!

— Що? — запитав, дивлячись на дорогу і крадькома на Діну.

— Привіт, Владе, — почала Маринка. — Хотіла перепросити…

— Я хіба казав, що мені це треба?

Гаркнув, з’їжджаючи на узбіччя. Квапливо відстібнув ремінь і вийшов на вулицю, на клятий холод без куртки.

— Ти не казав, але я сумувала…

— Марино, якого рожна, ти дзвониш мені о такій порі?! — все більше закипав я, час від часу ловлячи зацікавлені погляди з автівки. — Це твої проблеми, а не мої. Я скористався твоєю порадою щодо рук, тому не переймайся! 

— Вибач, але я дійсно хотіла перепросити… Я погарячкувала…

Та що ж таке? Зціпивши зуби, мотнув головою, аби не закипіти. 

— Мені байдуже, ти чуєш чи ні?! Я в дорозі, але мусив спинитись, бо ж ти не розумієш натяків!

— Ти вже поїхав? — голос здався розгубленим. — Ти не сказав…

— Я і не мав нічого тобі казати!

— Ти досі злишся, Вагнер, і я знаю чому… — Я закотив очі, поклавши руку на пояс. — Я ж знаю, який ти, коли тобі не вистачає жінки…

— Жінки, Марино, а не тебе! Вгамуйся і не змушуй блокувати твій номер. 

Чув, як вона пирхнула в динаміку, і вже міг уявити, з якою люттю дівчина кинулася б на мене, випустивши свої кігті. Вона ще щось намагалась додати, але я вже скинув дзвінок, заблокувавши її номер. Заметушився зайти в мережу, заблокувавши й там. Геть божевільна, якщо подзвонила о такій порі лише, щоб поговорити ні про що й поскиглити мені на вухо. Те, що мені не вистачало жінки — було очевидним й без неї. Але я навіть знав, якої саме.

Погляд спинився на Діні, такій милій та розгубленій одночасно. І знову вистачило лише погляду, аби всередині все заворушилося та стало колом. Прокляття! Хотів заволати, але вони дивилися на мене, як на звіра під час сафарі. Дратувало, бо розумів, про що вони зараз могли думати. А ще більше хотілося покінчити з усім цим, бо довго я так точно не протягну.

Зціпивши зуби, поплентався в буса. Лише всередині я зрозумів, що змерз. Кинув мобільний в нішу під панеллю й рушив з місця. Усі мовчали, як ті зайці, хоча переглядались між собою. Втім, з їхнього боку було досить милосердно дати мені можливість відійти від розмови.

Ок. Вважав, що мені це вдалось. Стас, як завжди, розрядив атмосферу, повернувши невимушеність у наш ранок. Але. Мало того, що я, мов псих реагував на кожну вібрацію Діниного мобільного, так за Партенітом до неї подзвонив той мудак! Твою ж дивізію! Передзвонить йому, щойно залишиться наодинці! Лихо якесь із тим Віктором! Лише достатньо було почути його ім’я, щоб довести мене до сказу! Якщо найближчим часом я нічого не зміню, то наступного разу я точно дивитимусь на їхні спільні фото в її профілі. Мало мені було Макса від неї відганяти, тепер ще й цей індик виліз хтозна-звідки…

Завібрував мій мобільний, і я автоматично потягнувся за ним, намагаючись не відірвати погляду від дороги. Пощастило, що тут взимку малолюдно. Глянув на екран — повідомлення. Від Стаса. Мигцем глянув на нього через плече.

«Ти так згориш раніше, ніж ми доїдемо! Візьми себе в руки, дурню.»  

Кинув телефон на поличку, але спробував врівноважити свої емоції, бо дійсно на дурня вже схожий. Ми не говорили зі Стасом про це, але він вже дав зрозуміти, що я для нього цілком очевидний. Втім, вкотре він не осуджував і не тиснув. Давав мені змогу самостійно прийняти рішення і перестати бути слимаком, яким я часом почувався. Особливо стосовно Діни. Глянувши вкотре на її відображення, я остаточно вирішив цю подорож зробити нашою, і щоб в новий рік ми увійшли не порізно. Як одне ціле.

Знову якась халепа з номерами… Навіть не здивований. Хоча можливість бути з нею в одному номері — вкрай змінила мої погляди на ситуацію. Автоматично вхопивши її руку, я повів малу до ліфта, зовсім не переймаючись, хто що тепер скаже. Кайфував від її присутності так близько, залюбки вдихав аромат її волосся перед собою… Прокляття, я втрачав глузд, бажаючи зняти з неї ту кляту куртку, вигнати усіх з ліфта й впитись в її губи, які всю дорогу маячили перед очима у дзеркалі… Коли Діна прикусила нижню, розглядаючи щось в телефоні, а потім зовсім непомітно облизнула її — всі мої бажання спинялись лише в одному місці, яке одразу ж прагнув поправити…

Спинися, дурню! От він який — крик душі!

Та, на щастя, згодом мене спинив Стас, всіма правдами й неправдами забравши з номера.

— Я все розумію, — почав він, щойно ми вдвох знову опинилися у ліфті, — але якого хріна ти твориш, Владе?!

Він натиснув потрібну кнопку і знову вчепився в мене поглядом.

— Гадаєш, ми досі ті дурні, які нічого не бачать та не розуміють? Чи як довго ти збираєшся вішати нам цю локшину про стосунки в гурті? Доки Діна сама про все не здогадається?