Розділ 8

Ще на жодне побачення, якщо усі ті зустрічі можна було так називати, Влад не чепурився так ретельно, як тепер. Чорні прямі штани, в які заправив приталену білу сорочку, довершив коричневим паском в тон черевикам. Глянув на себе в дзеркало, поправив волосся яке сьогодні не куйовдив, як то зазвичай полюбляв, і поквапився на таку бажану зустріч. Авто взяв батькове, хоча вони супроводили його з чималим острахом. Після всього найбільше вони боялися повторення, але син запевнив, що такого більше ніколи не допустить.

На превелике здивування, Діна вже чекала на нього. Влад на мить навіть розгубився, глянувши на свого годинника: рівно година пройшла, як і звелів. Перша дівчина, яку не треба чекати, подумки пронеслося в його голові, коли він вийшов з авто. Чи випадковість те, що сьогодні вона також одягнула сукню? Влад мимоволі проковтнув клубок хвилювання, який утворився в горлянці, коли оглядав тендітну постать: сукня, що огортала її ледь до колін, ідеально пасувала кольору очей дівчини, повністю відтворюючи його; накидка на плечах здавалась досить недоречною, прикриваючи груди, які манили до себе його погляд. Дінине хвилясте волосся зовсім трохи розвівалося теплим весняним вітром, розносячи аромат парфуму.

Влад вкотре намагався зрозуміти, як так сталося, що раніше він не помічав всього цього? Вона ж завжди була так близько. Місяці у Німеччині остаточно розставили все на свої місця в його серці. Ні за ким він так не сумував, як за своєю маленькою зірочкою, яка щоночі мріяла про свого принца серед зірок…

— Ти… — почав хлопець і на якусь нікчемну мить закляк, наче втративши голос. — Ти чарівна, Діно.

Вона мило всміхнулась, від чого у грудях запекло невідомим раніше вогнем.

— Дякую, Владе. Ти теж сьогодні, як наречений.

Діна знову всміхнулась, заправляючи прядку волосся за вухо, але Влад досі не міг прийти до тями від цих подій.

— Скажеш таке, — поквапився збавити напругу, що утворилась невідомо чому. — Ходімо.

Він галантно підставив їй свого ліктя, якого вона залюбки обхопила.

Дорогою панувала досить напружена тиша: Влад пильнував дорогу, оскільки вперше після аварії сів за кермо, час від часу поглядаючи на дівчину поряд; Діна ж геть не хвилювалась за дорогу, вона подумки рахувала метеликів у своєму животі, яких ставало все більше.

У ресторані офіціант провів до їхнього столика. Влад досить делікатно допоміг їй скинути накидку, яка відкрила його погляду чи не найкращий вид, на який він ладен був дивитися вічність. Оголені плечі, в комплексі з усім образом Діни, неабияк почали тривожити все його єство, змушуючи ніяковіти вже його самого. Ніби це перша дівчина, яку він побачив з оголеними плечима, чи яка настільки близько біля нього.

— Вина? — пролунав голос збоку, який змусив Влада таки відірвати погляд від супутниці.

Він перевів погляд на хлопчину в уніформі з бейджем на сорочці.

— Ні, Давиде, дякую, я за кермом, а дівчині не можна. Ти вільний, я покличу, щойно ми визначимося.

«Зверхньо вигнута брова могла так личити лише Владу…» — промайнуло в думках, коли Діна уважно стежила за ним. Офіціант пішов, залишивши їх перед вибором. Мабуть, не лише страв. Влад вкотре обмірковував свій план дій, аби не заплутатися в словах й не зруйнувати цей вечір. Діна ж читала першу страву вже разів шість, так і не просунувшись в меню. Усі її думки були поглинуті темними очима навпроти, які вона кілька разів ловила за підгляданням за собою. Він так кумедно нітився й ховав їх у меню, майже, як і вона свої, що обидвоє нишком всміхнулися. Зрештою, Влад зробив вибір за них обох, тож поки чекали свою вечерю, нервово пили свої фреші, Дінин обов’язково з грейпфрутом.

— Як ти почуваєшся? — запитала тихенько Діна, перебираючи пальцями від хвилювання.

Влад сперся ліктем на стіл й слідкував за своєю зіркою, потираючи часом  губи.

— Живим, здоровим… Щасливим.

На мить пальчики Діни спинились, даючи їй змогу подивитись на хлопця своєї мрії навпроти. Але настільки прискіпливий погляд бентежив її й змушував знову нервувати. Не втримавшись, Влад подався вперед, перехопивши її тендітну руку.

— Перестань, — дещо стримано промовив він, на мить затримавши погляд на розгублених вустах. — Я хотів зробити тобі найкращий вечір, а не нервовий.

— Пробач. Не звикла… Ще й знову в сукні, а ти ж знаєш…

— Ага, твою пристрасть до джинсів! — з усмішкою промовив Влад, аби розчинити цю напругу між ними. — Але сукні тобі дійсно личать, Ді. Наша принцеса підросла, як-не-як. Чи ти вже не чекаєш свого зоряного принца?

Влад намагався, щоб його голос здавався невимушеним та жартівливим, але по обличчю Діни зрозумів, що бовтнув зайвого. Вона зніяковіла ще дужче, згадавши скільки разів у дитинстві Влад кепкував з неї через це.

— Вибач мені… — він знову потягнувся до її руки, як біля них вже вималювався Давид, наче нізвідки.

Той поклав перед ними тарілки, даючи тим самим їм змогу перевести тему від безглуздого. Коли хлопчина їх залишив, Влад таки взяв її руку, стиснувши зовсім трохи.

— Всміхнись, красуне.

І першим подарував їй усмішку, яка завжди робила Діну безсилою проти неї. Кутики її пухкеньких губ розтягнулися, мабуть, більше від того, що його рука була надзвичайно ніжною та теплою.