Розділ 6

Голоси, що почали лунати в будинку посеред ночі, змусили Діну сонно розплющити очі. Намагалася зрозуміти чи це досі їй снилося, але звуки були досить чіткими. Глянувши на час, дівчина не розуміла, чому о третій годині ночі батьки здійняли такий галас. Їхні занепокоєні голоси не віщували нічого доброго, змусивши Діну зістрибнути з ліжка й приєднатися до всіх.

На своє чимале здивування, вона побачила поряд з мамою тітку Тамару, усю в сльозах, яка тремтячими руками тримала склянку з водою. В грудях наче хто каменюкою жбурнув, коли Діна дозволила першим думками торкнутися своєї свідомості.

— Мамо, що сталося? — розгублено запитала вона, підходячи ближче.

Олена скрушно поглянула на доньку, обіймаючи Тамару, а до вітальні саме повернувся чоловік у жакеті.

— Можемо їхати… — промовив батько.

На якусь мить він розгубився, побачивши доньку. Пробігся поглядом на дружину й на свою зіроньку, а потім обережно промовив:

— Ми в лікарню, Діно… Влад потрапив у аварію…

Батькові слова були гірше грому… Діна похитнулась, немов в одну мить в неї забрали землю з-під ніг, але батько одразу ж підхопив її під лікоть, пригорнувши до себе. Підборіддя дівчини задрижало, а очі враз наповнилися солоними діамантами. Вона мотнула головою, бо не хотіла в це вірити. Тільки не її Влад…

— Двадцять хвилин тому Тамарі подзвонили зі швидкої… — він замовчав, погладжуючи доньку по спині.

— Я поїду з вами, — промовила впевнено Діна.

Не відмовляли, хоча на ній лиця не було. Все ж точно не залишати її саму вдома.

В машині Діну знову, наче прорвало, сидячи в обіймах тітки Тамари. Біль настільки був великим, що не поміщався в дівочих грудях, в яких дотепер панувала лише любов. Ще ввечері Влад провів її до дому і був надзвичайно ніжним з нею. Тепер же все виглядало якось неправдоподібно, бо він був у лікарні й хтозна в якому стані.

Зі стоянки до корпусу лікарні, Діна мало не бігла слідом за батьками, продовжуючи подумки молитися. На рецепції Яків поквапився почати розмову.

— Вагнер Владислав. Швидка доставила до вас пів години тому… — впевнено промовив він.

Олександр саме був у дорозі, повертався з Києва. Вирушив одразу ж, щойно дружина повідомила йому цю звістку. Поки його не має — Яків, як завжди, за старшого.

— ДТП? — запитала дівчина, дивлячись у монітор.

— Так!

— Його доправили в другу операційну. Потрібно заповнити папери…

— Потім.

— Але ж…

— Я сказав потім! — наголосив Яків.

Чоловік вже прямував коридором, обнявши жінок. Діна поки трималась, але чим ближче наближалися до місця призначення, тим болючіше билося в грудях її серце. Ніколи не любила лікарень, а тепер, певно, й взагалі не рипнеться сюди. Жінки сіли на диван в зоні очікування, обійнявши одна одну, а Діна опустилася в крісло неподалік. Яків підійшов до своєї принцеси та схилився перед нею навпочіпки, оглядаючи її заплакані очі.

— Як ти, мила моя?

Пройшовся долонею по її щоці, але Діна лише жалібно глянула на нього і впала в його обійми.

— Він же справиться?

— Ти ж знаєш Владика…

Знає… І від цього ставало ще болючіше, бо він зараз там.

На годиннику час пролітав, наче то лише миттєвість, але в очікуванні під операційним блоком здавалося, що все це тривало вічність… Діна заснула в кріслі мало не під ранок, а вже ближче до дев’ятої години, двері нарешті відчинилися й у вестибюль вийшов хірург, на ходу знімаючи маску.

— Як мій син? — суворо, як було притаманно Олександру, запитав він.

— Житиме, — з полегшенням відповів хірург. — Зламані ребра ледь не уразили його серце, тому йому дуже пощастило. Забій головного мозку спричинив крововилив… Але підлатали ми вашого хлопця. Та поки що залишається чекати доки він опритомніє. Поки це все, що я можу вам сказати.

Лікар зі співчуттям глянув на них й пішов геть, а слідом за ним з операційної вивезли Влада: обличчя спотворене кількома об’ємними синцями та саднами, голова перебинтована, шия зафіксована бандажем, руки збиті й теж в синцях. Діні здалося, що цю мить вона пам’ятатиме усе своє життя, настільки їй було страшно за нього.

Обіцяних п’яти годин виявилося недостатньо, щоб анестезія перестала діяти, оскільки Влад не прокидався. Все, що Діна зрозуміла з пояснень лікаря, то це те, що через травму мозку опритомніти Влад може й з запізненням. Але він житиме, а це головне.

Олександр забрав дружину з Оленою на обід, бо Тамара від ранку відмовлялась їсти. Та згодом вони її таки вмовили й, дізнавшись, що син житиме, їй хоч трохи полегшало. Діна залишилася з Владом, не бажаючи залишати його ні на хвилину.

Тендітна дівчина вперто підсунула крісло ближче до ліжка і взяла кохану руку в долоньки та піднесла її до своїх губ. Не витримавши, Діна знову заплакала й опустила голову на ліжко поряд з його понівеченою рукою, яку не випускала зі своїх пальців. Усім серцем сподівалася, що Влад відчуватиме її тепло та любов, що надходили від неї й він прокинеться.