Розділ 5

Три роки тому

— Привіт, Діно! Маєш гарний вигляд! — вигукнула рудоволоса Віра, щойно побачила її. — В тебе якесь свято?

Сьогодні Діна прийшла на пари у пастельній блузі, спушеної з одного плеча та штанах зі стрілками, зрадивши улюбленим джинсам. Підбори взувала вкрай рідко, радше на якісь урочистості, але сьогодні захотілося трішки змінити щось у своєму повсякденні. Вирішила, що шпильки гарно пасуватимуть до її вбрання.

— Зовсім ні. Просто настрій чудовий, — відповіла дівчина, як завжди, з усмішкою. — А ти,  як бачу, знову не в гуморі.

Віра важко зітхнула чи то навіть пирхнула, наче світ навколо несправедливий до неї.

— Не зовсім, — промовила вона, оглядаючись по сторонах. — Сьогодні ввечері старшокурсники влаштовують вечірку у найкрутішому клубі міста і мене запросили!

— Та ти що?! — щиро здивувалася Діна й сіла біля Віри, щоб та розповіла їй подробиці. — І хто ж той залицяльник?

— Ромка… Але який з нього залицяльник? — вона знову пирхнула, відмахнувшись рукою. — То так…

У її словах не було жодного захвату, коли вона говорила про цього хлопця. Але очі дівчини продовжували сяяти, чого Діні важко було не помітити.

— Мені здавалося, що ти його терпіти не можеш, — обережно запитала Діна, примруживши очі, — чи я щось знову плутаю?

— Ні-ні, все так! Роман мене ні скільки не цікавить, але там буде Влад Вагнер і той дурник єдина можливість потрапити туди. Розумієш?

Діна трохи наморщила свого лоба, оскільки дивно було це чути від подруги.

— Але ж так не можна… Та й Рома гарний хлопець…

— Ой, Діно, ти завжди така наївна! — Віра голосно розсміялась, на що на них почали озиратись інші студенти. — Ти ніби щойно зі школи, чесне слово!

Хоча Діна могла б і сама здогадатись, що в університеті все крутилося навколо нього, як і в школі. Вона приховала, що знала Влада аж настільки добре. Тоді б усі одногрупниці прагнули б потоваришувати з нею лише заради того, щоб вона їх познайомила. Її вважали схибленою відмінницею, яка ні про що інше не думала, окрім книг. А те, що вона ледь не фанатично любила музику, робило її ще більш дивною для людей навколо. Набившись Діні у подруги, Віра досить непогано підтягнула свої «хвости» у навчанні. Тож приманювати цим до себе ще когось Діна не квапилась.

Після останньої пари Діна знову затрималась й поверталась додому мало не останньою. Іноді їй було сумно через те, що її вважали дивачкою, але інколи саме це давало дівчині змогу більше часу присвячувати навчанню та музиці. Вона подорослішала, а разом з нею і частина її поглядів на життя навколо, що дозволило їй прийняти все, як є. Незмінним залишався лише Влад.

— Гей, красуню!

Почувся знайомий голос позаду, а слідом легкий дотик до її плеча.

— Тобі ще не набридло називати мене так? — усміхнулась Діна, вкрившись рум’янцем на щоках.

Як завжди, Влад дочекався її, щоб разом відправитися додому. Здавалось, що й це так само залишалося незмінним.

— Ще ні, бо ти дійсно гарна і я вже не раз казав тобі про це. Сьогодні особливо. Варто перестати себе знецінювати… Це сумно.

В його голосі так само чулись нотки іронії, якою Влад щоразу провокував подругу, аби хоч якось змусити дівчину почати отримувати задоволення від життя. Та щоразу йому здавалося все марним, тішився лише її віддачею музиці — цього в неї не забрати.

— Владе, якщо ти чекав на мене тільки для того, щоб зайвий раз наголосити на тому, що я не схожа на твоїх дівчат, то тобі це майже вдалося — комплекс недосконалості на місці, — пробубоніла Діна, зімкнувши губи. Знала, що Влад цього не любить.

— Та облиш ти, — хлопець поквапився пом’якшити мить, торкнувшись пальцями її губ. — Не роби так, Ді, тобі не личить… Я ж просто хочу, щоб ти не була такою нудною принаймні в універі. В тебе навіть подруг нема…

— В мене є Віра! — одразу ж заперечила дівчина.

Та Влад лише нахмурив свої брови й пхикнув.

— Вірка нікчема, яка не варта тебе…

— Владе, перестань так казати! — образившись вигукнула Діна й собі звела брови докупи.

— Вибач, зіронько, — вже ніжніше промовив Влад, взявши її обличчя у свої долоні. — Просто будь з нею обережна. Вона мені не подобається. Як-не-як, а я більше в людях набачився всього… Ходімо краще зі мною на вечірку.

На мить Діна розтулила рота. Вже й навіть гніватися не хотіла за ті слова, але його усмішка робила свою справу, від чого й собі усміхнулась. Вона була приємно здивована такою пропозицією. Але ще більше її здивувало те, що він захотів з нею кудись піти. Разом.

— Ти це серйозно? — розгублено запитала Діна і зовсім трохи примружила оченята, з підозрою подивившись на Влада. — Зазвичай ти мене активно уникаєш…

Від її слів, хлопець трохи знітився, а щоки почервоніли. Дивитись у вічі було важко, адже в дечому вона мала рацію. Відколи він навчався в університеті — у нього з’явилась зовсім інша компанія. Вкотре біля неї Влад почувався винуватим за своє ставлення, наче дійсно соромився її. Дівчина не любила наряджатись, щоб не виділятися з-поміж одногрупниць, виглядаючи при цьому не такою яскравою, як подруги Влада. Так, джинси були основними в її гардеробі, а суконь хоч і вистачало на яскраві події, та все ж це не її вбрання, в якому б вона почувалась комфортно. Діна навіть намагалась приховувати бренди на речах, аби не привертати зайвої уваги до себе, чого Влад ніяк не міг зрозуміти.