Розділ 71. Людський фактор проти божественного ладу

​Діоніс стояв серед уламків обсидіанового трону, а його пальці сильніше стискали зламане руків'я меча. Слова Афіни, що прозвучали в його голові, отруювали розум гірше за будь-яку отруту. Він дивився на Аарона, Ксейдена та Мануеля, і його серце стискалося від дикого, первісного жаху.

​Прадавні Архонти, які щойно повернули свою божественну силу, більше не були союзниками. Їихні очі палали нещадним, сліпучим золотом чистого, абсолютного Порядку. Це чаклунство, яке випадково вивільнила Люмін, коли вдарила разом із Діонісом у серце своєї темної половини, тепер повністю підкорило собі розум богів. Воно випалило їхню волю, перетворивши на безжальних наглядачів цього світу.

​— Порушники системного спокою підлягають ізоляції, — безпристрасно, наче через залізну маску, повторив Ксейден. Його голос гримів прадавньою мовою Брами.

​Золоте магічне лезо, викуване з чистого світла, притиснулося до шиї Хестеса. На шкірі лучника вже проступала тонка червона цівка крові. Хестес застиг, боячись навіть дихнути — він бачив, що в очах Ксейдена не залишилося жодного спогаду про їхню дружбу. Тільки сліпе виконання закону.

​— Вона маніпулює вами! Аароне, Мануелю, боріться! Це не ваш розум! — кричав Сайрус, закриваючи своїм тілом маленького Лео. Проте його слова тоновули в оглушливому магічному гулі, що піднімався від дзеркальної підлоги.

​Мануель зробив важкий крок уперед. Його велетенські руки спалахнули золотими рунами, і з розбитого скла під ноги Діоніса почали стрімко виростати монолітні мармурові брили, утворюючи глухе кільце. Магія матерії сковувала простір, відрізаючи хлопця від Люмін. Стіна піднімалася все вище, замуровуючи його в ізоляційну капсулу.

​Аарон одночасно підняв обидві руки до стелі. Серафель, який намагатися кинутися на допомогу Хестесу, раптом видав глухий стогін і рухнув на коліна. На колишнього гвардійця обрушився такий колосальний гравітаційний тиск, що його посічені білі обладунки почали тріщати, а з рота бризнула кров. Магія Аарона буквально вдавлювала його в підлогу, намагаючись «оптимізувати» і стерти бунтівний елемент.

​— Діонісе! — кричала Люмін з іншого боку мармурової стіни. Вона стояла на колінах, обхопивши голову руками, а з її очей текли золоті сльози, які мили чорний попіл на щоках. — Я не можу їх зупинити! Прадавнє закляття замкнулося на мені! Воно бере моє світло, але ігнорує моє серце! Воно виконує те, що я підсвідомо хотіла — захистити вас усіх від руйнування!

​Це був жорстокий, немислимий переворот. Їхня перемога над Хаосом запустила протокол абсолютного Порядку — світла, яке не знало милосердя і прагнуло знищити кожного, хто ніс у собі хоч краплю хаосу чи людської нестабільності.

​Афіна, яка стояла поруч із Діонісом усередині мармурового кільця, що стрімко звужувалося, тихо і гірко посміхнулася. Вона була напівпрозорою, її сила згасала, але в її очах світилося торжество.

​— Бачиш? — її фантомна рука торкнулася його обличчя, і цей дотик обпік його холодом. — Люмін — це «мир», заснований на рабстві. Я — «свобода», заснована на руйнуванні. Де твій вибір, Діонісе? Ти дозволиш її Порядку знищити твоїх друзів у цій золотій тюрмі? Чи ти приймеш мою руку... і ми спробуємо стерти все це разом, повернувши первісний Хаос?

​Перед Діонісом стояв найстрашніший вибір у його житті. З одного боку — стати жертвою бездушного магічного закону Люмін, який карав за сам факт їхнього існування. З іншого — довіритися Афіні, повернути темне чаклунство і знову приректи цей світ на нескінченну війну і руйнування. Мануель уже заносив свій гігантський кам'яний кулак, щоб опустити останню плиту над його головою і назавжди замурувати його в темряві.

​Хлопець подивився на тремтячу Афіну, яка пропонувала йому єдиний вихід — світ, де не буде нікого, крім них двох. Потім поглянув на зламане руків'я свого меча. На його закривавленому, блідому обличчі раптом з’явилася та сама дика, уперта і шалена посмішка воїна, який відмовляється грати за чужими правилами.

​— Знаєш що, Архітекто? — процідив Діоніс крізь зуби, і його очі спалахнули багряним вогнем людської люті. — Я ніколи не вмів підкорятися. Ні твоєму хаосу, ні її порядку. Я не буду вибирати між двома клітками!

​Замість того, щоб віддати свою іскру Афіні чи підкоритися магії Мануеля, Діоніс зробив те, чого жоден божественний закон не міг прорахувати. Він різко перехопив Афіну за зап’ястя, притягнув її напівпрозоре тіло до себе і влупив залишками своєї життєвої енергії та магії крові прямо в її людське серце, яке знову забилося під її грудьми.

​Він використав її як провідник, щоб через руйнування зв'язатися з самою Люмін — не через магічні руни чи закони Храму, а через той біль, відчай і любов, які вони пройшли разом.

​— Люмін! Лови наш зв'язок! Дивись на наше серце, а не на код! — закричав Діоніс.

​В ту ж січ з його тіла вирвався колосальний вибух багряно-срібного полум'я. Це була чиста магія людської волі, яка не підкорялася жодній структурі. Цей шалений спалах ударив по мармурових плитах Мануеля, змушуючи їх тріскатися, і прокотився по всій залі, змушуючи золоті клинки Ксейдена затремтіти.

​Третій переворот відбувся — переворот людського фактора проти божественного ладу. Золота в'язниця Порядку похитнулася, і битва вийшла на новий, абсолютно непередбачуваний рівень, де правила гри були остаточно знищені.