Розділ 68. Уламки божественного дзеркала

​Коли обсидіановий трон розколовся, уся конструкція нового світу хитнулася. Антрацитова крига, що сковувала Люмін та прадавніх Архонтів, вибухнула мільйонами дрібних скалок. Аарон, Ксейден і Мануель важко рухнули на коліна, жадібно ковтаючи розріджене, наелектризоване повітря порожнечі. Їхня божественна сила поверталася до них хвилями, але простір усе ще лихоманило — Система була розбита, а новий лад Афіни тріщав по швах, не встигнувши застигнути.

​Афіна лежала на дзеркальній підлозі серед чорного попелу й уламків власної величі. Чорні нитки Контуру навколо її зап'ясть пульсували нестабільно, то згасаючи до срібного блиску, то знову наливаючись важкою, голодною темрявою. Вона повільно підвелася, спираючись на тремтячі руки. Її дихання, яке щойно здавалося відсутнім, тепер було переривчастим і швидким. Людський фактор, який вона так люто намагалася стерти, повернувся як помилка коду, завдаючи їй фізичного болю.

​— Ви... — її голос більше не був монотонним. Тепер у ньому звучала дика, прадавня образа істоти, чий замисел знову порушили смертні. — Ви не розумієте, що коїте. Без моєї архітектури хаос просто розірве цю реальність на шматки. Я намагалася дати вам нову форму!

​Вона підняла голову, і її срібні очі спалахнули сліпучим, некерованим світлом. Навколо її тіла почали закручуватися гігантські леза з чистого інформаційного Контуру, здатні розрізати саму тканину простору. Це був уже не холодний розрахунок Творця — це був гнів пораненого бога.

​Діоніс стояв у кількох кроках від неї, важко спираючись на свій зламаний, затуплений клинок. З його розірваного плеча стікала кров, капаючи на білі лілії, які знову почали несміливо проростати крізь тріщини чорного скла там, де впали краплі людського життя. Його обличчя було блідим від утоми, але погляд залишався незламним.

​— Мені начхати на твою архітектуру, Афіно, — хрипко сказав він, роблячи крок уперед, хоча кожне лезо Контуру, що пролітало повз нього, залишало нові порізи на його шкірі. — Світ без правил страшний, але світ, де ти сидиш сама на чорному троні й тримаєш нас у крижаних коробках — це не світ. Це цвинтар. І я не дам тобі поховати себе разом із нами.

​Люмін кинулася вперед, стаючи поруч із Діонісом. Її золоте сяйво Порядку спалахнуло з новою, небаченою раніше силою. Вона більше не намагалася захищатися від Афіни — вона вибудовувала міст.

​— Сайрусе! Мануелю! Тримайте периметр! — крикнула Люмін, витягуючи руки до своєї чорної половини. — Хаос розростається, ми маємо заземлити її силу, поки вона не знищила саму себе!

​Мануель, важко дихаючи, підвівся на повний зріст. Його очі спалахнули первісним земним кодом. Він ударив кулаками по дзеркальній підлозі, і навколо Афіни почали підніматися величезні обсидіанові колони, створюючи бар'єр, який стримував розлітання смертоносних лез. Ксейден злетів угору, розправляючи свої тіньові крила, і почав зв'язувати енергетичні потоки, що хаотично виривалися з розбитого трону, не даючи їм досягти Сайруса та маленького Лео.

​Аарон виступив уперед, створюючи навколо Діоніса та Люмін стабільне гравітаційне поле, яке дозволяло їм рухатися крізь шторм Контуру без ризику бути розчавленими тиском.

​— Спадкоємиці Архітектора! — прогримів голос Аарона, який стримував колосальний натиск божественної енергії. — Наш час минає! Якщо ви не збалансуєте ядро в її розумі зараз, сингулярність поглине весь цей вимір!

​Афіна крикнула від люті й болю, коли обсидіанові колони Мануеля спробували затиснути її в кільце. Вона змахнула руками, і її леза Контуру з легкістю розбили прадавню магію на пил. Вона бачила Діоніса, який наближався до неї крізь цей шторм, і всередині її свідомості спалахнула фінальна, найстрашніша оборонна програма Системи.

​Простір навколо них почав стрімко звужуватися до однієї єдиної точки. Битва вийшла на фінальне лезо прямого, віч-на-віч зіткнення.