Розділ 62. Тектоніка вищого ладу

​Шахта Південного ліфта не мала ні стін, ні кабіни у звичному розумінні. Це був колосальний вертикальний колодязь завширшки з міську площу, вирубаний у самому серці обсидіанового фундаменту цитаделі. Загін стояв на круглій платформі з темного кристала, яка утримувалася в просторі лише за рахунок магнітних полів та густих пучків золотого світла Архонтів, що пронизували шахту згори донизу, наче струни гігантської арфи.

​Платформа стрімко летіла вгору, розрізаючи повітря, яке ставало дедалі гарячішим і сухішим, наповненим статичним тріском та озоном. З кожним кілометром підйому крізь прозорі краї кристалічного диска відкривався вид на внутрішню анатомію цього штучного всесвіту. Навколо них у шаленому темпі проносилися гігантські шестерні з білого мармуру, переплетені зі срібними кабелями Контуру, пульсуючі серця ретрансляторів та нескінченні залізниці, якими рухалися тисячі кубічних контейнерів із чистим, відфільтрованим кодом реальності. Це був заводи по виробництву долі, фабрика, де Архонти штампували майбутнє для мільярдів смертних.

​Сайрус стояв на самому краю платформи, його пальці шалено рухалися в повітрі, перебираючи невидимі клавіші голографічного інтерфейсу, який він витягнув із системного порту ліфта. Його обличчя було напруженим, а на скроні пульсувала жилка.

​— Вони помітили аномалію, — швидко промовив він, не обертаючись. Його голос ледве пробивався крізь гуркіт повітряних потоків. — Мій камуфляж на Південній Брамі протримався довше, ніж я розраховував, але центральне ядро зафіксувало несанкціоноване злиття кодів. Вони не знають, що це Афіна і Люмін, але вони бачать критичний викид білого світла. На перехоплення вислано Перший Каральний Дивізіон.

​Діоніс миттєво зробив крок уперед, міцніше стиснувши руків'я свого клинка. Його бойова лють, наче відчувши близькість ворога, вибухнула навколо його тіла потужним, темно-червоним полум'ям, яке змусило навіть кристалічну платформу під його ногами злегка завібрувати.

​— Скільки у нас часу до контакту? — жорстко запитав він.

​— Нуль, — коротко кинув Сайрус і різко вказав пальцем угору.

​З темряви верхніх ярусів шахти, пронизуючи золоті струни світла, на них каменем падали три гігантські постаті. Це не були безликі геометричні монстри Контуру, з якими вони билися раніше. Це були вищі гвардійці Архонтів — три залізні титани в білосніжних, дзеркальних обладунках, прикрашених прадавніми рунами Порядку. Замість облич у них були суцільні золоті маски з одним криваво-червоним оком по центру, а в руках кожен із них тримав масивні дворучні мечі, що палали чистим, деструктивним золотим полум'ям, здатним розщеплювати магічні структури на атоми.

​— Хестесе, лівий твій! — прогримів Діоніс, зриваючись із місця.

​Він відштовхнувся від платформи з такою силою, що кристал під його ногами покрився сіткою дрібних тріщин. Хлопець злетів у повітря, перетворюючись на розмитий темно-червоний метеор. Його новий клинок зустрівся з гігантським мечем першого гвардійця в такій страшній колізії, що по всій шахті прокотилася вибухова хвиля. Звук удару був схожий на розрив артилерійського снаряда. Іскри червоної люті та золотого порядку засипали платформу, наче вогняний дощ.

​Хестес зреагував миттєво. Навіть у русі, коли платформа тремтіла від удару Діоніса, він одним плавним, відточеним роками рухом вихопив із сагайдака важку стрілу з чорним кристалічним наконечником. Тетива його масивного лука натягнулася з глухим, потужним стогоном.

​— Скуштуй моєї математики, залізяко, — процідив лучник і відпустив тятиву.

​Стріла вилетіла з ревінням, залишаючи за собою інверсійний слід із фіолетових іскор хаосу. Вона влучила точно в червоне око-лінзу другого гвардійця, який якраз заносив меч над головою Сайруса. Вибух був колосальним: чорний кристал наконечника розширився в просторі, випускаючи тисячі гострих осколків Контуру, які почали миттєво роз'їдати й розчиняти білий обладунок титана, перетворюючи його на нерухому, іржаву брилу, що полетіла в бездну шахти.

​Проте третій гвардієць, скориставшись тим, що Діоніс був зайнятий дуеллю в повітрі, а Хестес перезаряджав лук, на величезній швидкості приземлився прямо в центр кристалічного диска. Вага його залізного тіла була такою колосальною, що платформа різко нахилилася, і Люмін ледь не впала за край, в останній момент ухопившись за руку Афіни.

​Гвардієць підняв свій палаючий золотом меч, цілячись прямо в переплетені руки дівчат. Його єдине червоне око спалахнуло яскравіше, готуючи каральний імпульс вищого рангу — той самий, що випалив Серафеля.

​— Назад, потворо! — почувся шалений, хрипкий вигук.

​Серафель, зціпивши зуби від дикого болю, який миттєво пронизав усі його відновлені канали, вискочив уперед. Його рухи більше не були ідеально вивіреними, як на парадах ордену, але в них з'явилася та сама відчайдушна, людська лють, яку він перейняв у Діоніса. Він перехопив уламок свого сталевого клинка двома руками й заблокував удар титана прямо над головою Люмін.

​Металевий скрегіт різав вуха. Уламок меча Серафеля почав швидко нагріватися, стаючи яскраво-червоним від золотого полум'я гвардійця, а його власні руки покрилися новими опіками. Він тримався лише на чистому упрямстві, відчуваючи, як за його спиною Люмін зі сльозами на очах знову закликає своє золото, намагаючись підтримати його сили.

​— Афіно... зараз! — прохрипів Серафель, втрачаючи позицію під тиском залізного гіганта. — Я довго... не втримую!

​Афіна зробила глибокий вдих. Вона подивилася на гвардійця, і в її срібних очах більше не було страху перед вищими сутностями. Вона була Архітектором. Вона створила цей код, і вона мала повне право його видалити.

​Вона витягнула вільну руку вперед, розчепіривши пальці, і промовила одне єдине слово на прадавній, металевій мові системи:

​— Деструктуризація.

​З її долоні вирвався не просто промінь, а ціла геометрична сітка з дзеркальних срібних ліній. Вона накрила гвардійця як рибальська сіть. В ту ж секунду залізний титан завмер. Його палаючий меч згас, а білий обладунок почав розпадатися на мільярди дрібних цифрових кубиків, які просто розвіялися в повітрі, наче попіл від згорілого паперу. Через дві секунди від третього нападника не залишилося навіть сліду.