Розділ 61. Крізь призму Південної Брами

​Нічний ліс, що веде до підніжжя Південної Брами, здавався вимерлим. Справжня злива закінчилася, але дерева продовжували скидати на мандрівників важкі, холодні краплі, які з тихим стукотом падали на вогку землю та розмоклу хвою. Світ навколо втрачав свої природні барви: зелень моху та коричнева кора столітніх дубів під дією близького Контуру набували брудних, попелястих відтінків. Простір між стовбурами заповнював той самий фіолетовий туман, але тепер він не клубився хаотично, а витягувався в довгі, прямі лінії, паралельні землі. Система Архонтів структурувала навіть вологу в повітрі, перетворюючи дику природу на гігантську, підпорядковану коду матрицю.

​Сайрус ішов попереду. Його кроки були швидкими, міцними й вивіреними. Час від часу він піднімав ліву руку, на зап'ясті якої все ще висіли тонкі, вимкнені золоті ланцюжки — тепер він використовував їх як імпровізований компас, що реагував на коливання частот Контуру. Щоразу, коли лінії туману ставали надто щільними, аналітик робив різкий жест рукою, змушуючи загін звертати в бік, обходячи невидимі оку сенсорні зони Архонтів.

​Діоніс тримався трохи позаду нього, тримаючи долоню на руків'ї клинка. Його внутрішня бойова лють більше не виривалася назовні яскравим полум'ям, але Сайрус чув, як тихо, наче розжарене вугілля в печі, гуде енергія всередині хлопця. Це був контрольований гнів — найнебезпечніший вид магії. Поруч із Діонісом ішла Афіна. Її срібне сяйво було приборкане, сховане глибоко під шкірою, але в її очах, що відбивали кожну цифрову лінію туману, читалася абсолютна зосередженість. Вона більше не відчувала себе чужою в цьому лісі; вона відчувала себе господарем, який повертається до своєї старої, покинутої майстерні.

​Люмін та Серафель замикали колону. Мечник рухався помітно краще — золото дівчини збудувало міцний тимчасовий каркас навколо його розірваних каналів, але його дихання все ще було важким. Хестес замикав ходу, раз у раз озираючись назад і стискаючи свій масивний лук. Його гострий мисливський погляд шукав будь-які ознаки погоні, але ліс позаду них залишався мертвим.

​— Зупиніться, — тихо скомандував Сайрус, піднімаючи стиснутий кулак.

​Загін завмер як один організм. Вони вийшли на край глибокої ущелини, за якою починалися скелі зовсім іншої природи. Це був не звичайний граніт чи вапняк. Скелі Південної Брами складалися з колосальних, ідеально гладких блоків темного обсидіану, які височіли вгору на сотні метрів, підпираючи нічне небо. На поверхні цих блоків, наче капіляри під шкірою гігантської істоти, пульсували тьмяні срібні та золоті геометричні візерунки. Прямо перед ними, у глибині ущелини, виднілася колосальна арка — Південна Брама. Вона здавалася тріщиною в самій тканині реальності, з якої виривалося слабке, синє сяйво нестабільного Контуру.

​— Офіційна назва цього сектора — Вузол Деформації 04, — промовив Сайрус, не повертаючи голови. Його голос у тишині ущелини звучав сухо й чітко. — Архонти вважають його збитковим. Тут код реальності постійно дає збої через залишковий тиск первинного хаосу, який не вдалося оцифрувати під час Створення. Тому тут немає постійного гарнізону вищих гвардійців. Тільки автоматичні сканери периметра та деструктивні пастки Контуру.

​— Ті самі пастки, які випалюють магію? — запитав Хестес, підходячи ближче до краю обриву й оцінюючи відстань до арки.

​— Гірше, — Сайрус повернувся до загону. Його обличчя в синюватому світлі Брами здавалося майже фосфоричним. — Вони не просто випалюють магію. Вони стирають часовий відбиток об'єкта. Якщо ви потрапите під промінь Південного сканера, система поверне ваш фізичний стан на кілька годин назад, у точку, де ви ще не мали магічного захисту, або, навпаки, прискорить старіння клітин до критичної межі. Для Контуру жива матерія — це просто код, який можна відкотити до попередньої версії.

​Серафель зробив крок уперед, його уламок клинка тихо звякнув об елементи обладунку.

— Сканери працюють за постійним алгоритмом чи реагують на масу? Наша військова інструкція каже, що Південна Брама активується кожні три хвилини для скидання інформаційного сміття.

​— Правильно, Серафелю. Твої знання застаріли лише на кілька відсотків, — Сайрус коротко кивнув, і в його очах на мить проглянула звична аналітична повага до точності. — Кожні сто вісімдесят секунд Брама відкриває внутрішній шлюз для викиду деформованого коду. В цей момент її власна система захисту перезавантажується. У нас буде рівно двадцять чотири секунди, щоб перетнути міст і увійти в ліфтову шахту, поки сканери будуть зайняті очищенням буфера.

​Діоніс подивився на міст — тонку, напівпрозору лінію з чистого срібного світла, яка з'єднувала їхній край ущелини з підніжжям обсидіанової арки. Міст не мав перил, а під ним зяяла абсолютна, бездонна чорнота, в якій час від часу спалахували й гасли цифрові символи.

​— Двадцять чотири секунди для шістьох людей, один з яких поранений, а інша виснажена, — Діоніс насупився, обертаючись до Люмін та Серафеля. — Це занадто високий ризик. Ми не встигнемо пройти в такому темпі. Серафель просто впаде на половині шляху.

​— Я пройду, — жорстко відрізав мечник, хоча його бліді губи злегка затремтіли від напруги. — Моя гордість не дозволить мені стати причиною затримки цього божевільного плану. Якщо знадобиться, я повзтиму.

​— Не знадобиться, — тихо сказала Афіна. Вона вийшла вперед, стаючи між Діонісом і Сайрусом. Дівчина заплющила очі, і коли вона знову розплющила їх, її зіниці повністю розчинилися в срібному світлі Контуру. Вона підняла обидві руки, спрямовуючи долоні в бік обсидіанової арки. — Сайрусе, ти сказав, що цей сектор працює на коді Контуру. А Контур — це мій замок. Я не збираюся чекати двадцять чотири секунди. Я змушу цю браму вважати, що ми — частина її власного сміття.

​Сайрус різко витягнув руку, намагаючись зупинити її.

— Афіно, ні! Якщо твоя частота не збіжиться хоча б на одну тисячну герца, система сприйме це як вірусну атаку й запустить протокол повної дезінфекції всього плато!