Розділ 54. Зворотний відлік ядра

​Геометричні леза, що виросли з обсидіанової підлоги, не просто перекривали шлях — вони рухалися. Вони зміщувалися за чітким, прорахованим ритмом, наче деталі гігантського, смертоносного годинникового механізму. Кожен рух супроводжувався сухим, металевим клацанням, яке віддавалося вібрацією глибоко в думках Діоніса.

​Півгодини. Він не мав годинника, але відчував, як його власна сутність починає тоншати. Срібне сяйво його магічного ядра, яке раніше пробивалося крізь напівпрозору шкіру, тепер мерехтіло з перебоями, підлаштовуючись під чужий, холодний ритм Контуру. Якщо він забариться, система просто асимілює його, перетворивши на ще один слухняний блок цього нескінченного лабіринту.

​— Афіно! — його крик знову поглинула стерильна порожнеча, але він не зупинявся.

​Діоніс зробив ривок уперед, розраховуючи траєкторію між лезами. Перший енергетичний блок пролетів за міліметр від його плеча, залишивши на одязі кристалічний іній, який миттєво обпік невагоме тіло справжнім, фізичним болем. Він перекинувся через голову, проковзнув під наступною конструкцією і опинився на відстані кількох кроків від центрального кристала.

​Афіна все ще перебувала всередині срібної призми. Її обличчя було абсолютно спокійним, майже безтурботним, позбавленим будь-яких людських емоцій. Контур вимикав її почуття одне за одним, стираючи пам'ять, як непотрібний інформаційний шум.

​Діоніс підняв руки, концентруючи всю свою волю. Світ навколо нього звузився до цієї кристалічної клітки. Він ударив по грані призми чистим імпульсом своєї сили. Енергетична хвиля з брязкотом розійшлася по площі, але кристал навіть не здригнувся. Натомість чорні нитки, що виходили з його основи, різко натягнулися, і Діоніса відкинуло назад. Він важко упав на обсидіан, відчуваючи, як реальний світ вислизає з його пам'яті — ім'я Люмін уже здавалося просто набором звуків, а обличчя Сайруса стиралося з уяви.

​— Це марно, Діонісе.

​Цей голос не належав Контуру. І він не звучав звідусіль.

​Діоніс різко підвівся на лікті й обернувся. На протилежному кінці круглої площі, прямо з повітря, соткана з мільярдів мерехтливих ліній, формувалася постать. Контури ставали чіткішими, накладаючись один на один із невеликим зсувом. Це була та сама висока, непропорційна істота, яка щойно вийшла з розлому в реальному лісі. Але тут, у своєму рідному просторі, вона виглядала ще величнішою і... жахливо знайомою.

​Істота повільно підійшла ближче. Її кроки не залишали слідів, але сама геометрія лабіринту перед нею розступалася.

​— Вона не в полоні, — пролунав голос істоти через тканину реальності. — Вона — архітектор, який повернувся додому. Печать у її грудях ніколи не була замком, Діонісе. Вона була ключем. І вона сама повернула його у свердловині.

​— Ти брешеш, — процідив Діоніс, підводячись на ноги. Його тіло тремтіло від напруги, але погляд залишався фіксованим на ворогові. — Її змусили. Ваша система отруює її.

​— Система не може отруїти те, що її створило, — істота нахилила голову, і в її контурах на секунду проглянулися риси, які змусили серце Діоніса пропустити удар. — Подивись на структуру лабіринту. Подивись на символи, якими Сайрус тримає ваш світ. Звідки, по-твоєму, у вашому світі з'явилися знання про печаті? Хто, по-твоєму, залишив їх людям тисячі років тому?

​Ці слова впали в тишу, як камінь у глибоку воду. Переломний момент настав без вибуху — він відбувся всередині його свідомості. Складна мозаїка, яку вони намагалися зібрати протягом усього свого шляху, раптом склалася в абсолютно інший, лякаючий малюнок. Сайрус. Його книги. Його знання, які завжди здавалися занадто точними для простого смертного аналітика. Сайрус знав, як відкрити цей шлях, бо...

​— Вони шукали не спосіб закрити розлом, — прошепотів Діоніс, і жах цієї здогадки нарешті прорвав його смертельний спокій. — Вони шукали спосіб повернути її сюди. Сайрус знав.

​— Сайрус виконує свою програму, — байдуже відповіла істота. — Як і ти виконуєш свою — ти привів її до межі, захищаючи від Серафеля. Контур прийняв носія. Процес завершено на дев'яносто відсотків.

​У цей момент кристал у центрі площі спалахнув із новою силою. Афіна всередині повільно розплющила очі. Але в них більше не було сріблясто-чорного вогню. Вони були абсолютно порожніми, білими, позбавленими будь-якої іскри життя. Вона подивилася прямо на Діоніса, але в її погляді не було впізнавання. Лише холодний аналіз системи.

​Чорні нитки, що тяглися від її рук, раптово рвонули вперед і обплели зап'ястя Діоніса, але цього разу вони не кололися струмом — вони почали тягнути його всередину, до кристала.

​— Діонісе... — раптом пробився крізь подвійний гул її справжній, слабкий голос. Вона чинила опір, десь там, на останніх десяти відсотках своєї людської сутності. — Іди... Він... він не той... за кого себе видає...

​Кристал навколо неї тріснув, випускаючи хвилю нестабільної енергії, яка змусила лабіринт навколо них затремтіти й деформуватися. Час виходив. Залишалися лічені хвилини до того, як злиття стане абсолютним, а Діоніс опинився перед вибором: вірити Афіні й спробувати розірвати зв'язок, ризикуючи знищити її розум, чи повернутися на галявину, де Сайрус, можливо, вже готував наступний етап своєї таємної гри.