Розділ 41. Воно повертається

Вони не зупинялися.
Навіть коли тіло вимагало відпочинку.
Навіть коли дихання збивалося.
Вони йшли.
Бо кожен із них відчував:
те, що було позаду — не залишилося позаду.
Воно рухалося.
Ліс більше не був лісом.
Це було щось інше.
Дерева стояли, але їхні тіні не відповідали формі. Вони рухалися повільно, запізнюючись або випереджаючи світло.
Земля під ногами ставала м’якою, ніби під нею щось ворушилося.
— Ми не втекли, — тихо сказав Сайрус.
— Ні, — відповів Хестес. — Ми просто виграли час.
— І то небагато, — додав Діоніс, озираючись.
Афіна різко зупинилася.
Цього разу — без попередження.
Її тіло напружилося.
Печать у грудях спалахнула болем.
— Воно близько, — прошепотіла вона.
Люмін одразу стала поруч.
— Наскільки?
Афіна повільно підняла голову.
— Занадто.
Спочатку — звук.
Низький.
Глухий.
Наче щось величезне рухається десь під землею.
Потім — тиша.
І тільки після цього…
розрив.
Повітря перед ними буквально розірвалося.
Не тріснуло.
Не викривилося.
Розірвалося.
Як тканина.
І з цієї рани…
щось вийшло.
Це вже не було відлунням.
І не тінню.
Це було більше.
Його форма змінювалася, ніби не могла визначитися — бути світлом чи темрявою.
Але одне було зрозуміло одразу:
це сильніше.
Його присутність тиснула.
Не фізично.
На саму сутність.
— Це… — прошепотів Хестес.
— Частина, що зібралася, — тихо сказала Афіна.
— І це тільки частина?! — Діоніс стиснув зброю.
Створіння підняло голову.
І цього разу…
воно дивилося прямо на них.
Свідомо.
Чітко.
— Ви… втручаєтесь… — голос був глибокий, роздвоєний, ніби говорили одразу кілька сутностей.
Сайрус зробив крок уперед.
— А ти повертаєшся.
Коротка пауза.
— Ми… завжди… були…
І тоді воно зробило крок.
Земля під ним тріснула.
Реально.
Не як ілюзія.
— Готуйтеся! — крикнув Хестес.
Цього разу бій почався інакше.
Без різкого ривка.
Без хаосу.
Створіння рухалося повільно.
Але кожен його рух змінював простір.
Діоніс атакував першим.
Його удар був сильним, точним — він вдарив прямо в центр форми.
І цього разу…
він відчув опір.
Реальний.
Але в наступну секунду його зброя почала тремтіти, ніби не витримуючи контакту.
— Воно… стабільніше! — вигукнув він.
Хестес випустив кілька стріл підряд.
Одна з них влучила — і створіння на мить відступило.
— Є реакція! — крикнув він.
— Але слабка, — відповів Сайрус.
Сайрус зник у тіні.
З’явився зверху.
І вдарив.
Цього разу — точніше.
Глибше.
І створіння здригнулося.
Але не відступило.
Воно повернулося до нього.
І…
простір навколо Сайруса зламався.
Його відкинуло, ніби сам світ вирішив його відштовхнути.
Він впав важко, ковзнув по землі.
— Воно… керує простором… — прохрипів він.
— Бар’єр! — вигукнула Люмін.
Світло спалахнуло навколо них.
Але цього разу створіння не атакувало бар’єр.
Воно просто… підійшло.
І доторкнулося.
Світло затремтіло.
Почало тріскатися.
— Ні… — прошепотіла Люмін. — Воно… стирає його…
Афіна зробила крок вперед.
Сильніше.
Рішучіше.
— Зупинись! — крикнула вона.
Створіння завмерло.
На секунду.
На коротку, крихку секунду.
— Ти… носиш… нас… — голос став чіткішим.
Афіна відчула, як печать відповідає.
Не болем.
Відгуком.
— Я не ваш ворог, — сказала вона.
— Але… ти… перешкода…
І в цей момент —
воно атакувало.
Удар був не по тілу.
По реальності.
Бар’єр Люмін розсипався.
Хестеса відкинуло назад.
Сайрус ледве встиг піднятися.
Діоніс кинувся до Афіни, закриваючи її.
— НЕ СМІЙ! — крикнув він.
Удар пройшов по ньому.
І цього разу він не витримав повністю.
Він впав на одне коліно.
— Діоніс! — закричала Афіна.
Щось у ній зламалося.
Або навпаки —
зібралося.
Світло і тінь навколо неї зійшлися.
Не в боротьбі.
У рівновазі.
Печать спалахнула.
Сильно.
Яскраво.
— ДОСИТЬ! — її голос прорізав простір.
І цього разу —
він спрацював.
Створіння завмерло.
Не повністю.
Але достатньо.
Світ навколо стабілізувався.
На мить.
Афіна зробила крок вперед.
Очі її світилися інакше.
Глибше.
— Ви не повертаєтесь, — тихо сказала вона. — Ви розпадаєтесь.
Тиша.
— І я не дам вам знищити все навколо.
Створіння здригнулося.
Ніби боролося саме з собою.
— Ми… не… завершені…
— І не будете, якщо це продовжиться, — відповіла вона.
Світло Люмін знову піднялося.
Сайрус зайняв позицію.
Хестес натягнув тятиву.
Діоніс, стискаючи зуби, піднявся.
— Ми з тобою, — сказав він хрипко.
І цього разу —
вони діяли разом.
Удар.
Світло.
Тінь.
Стріла.
Крик.
І…
розрив.
Створіння не зникло.
Але його форма розсипалася.
Знову.
На частини.
Які втекли назад у тріщину.
Тиша.
Різка.
Рвана.
Афіна стояла, важко дихаючи.
Діоніс поруч, трохи похитуючись.
Сайрус мовчав.
Хестес не опускав зброю.
Люмін дивилася на тріщину.
Яка повільно закривалася.
— Воно повернеться, — тихо сказала вона.
Афіна кивнула.
— Я знаю.
І цього разу…
вона не сумнівалася.