Розділ 26. Тріщина між світлом і тінню

Кристал у центрі зали більше не був нерухомим. Його світла й темна половини пульсували в різному ритмі, ніби дві істоти боролися за право існування.
Афіна стояла за крок від нього.
— Не торкайся, — тихо сказав Хестес. — Ще не зараз.
Вона кивнула. Усередині неї боролися бажання дізнатися все й страх зруйнувати те, що ще тримало світ від падіння.
Сайрус підійшов ближче до темної половини кристалу. Вона не відштовхнула його.
— Цікаво, — пробурмотів він. — Темрява не завжди руйнує. Іноді вона пам’ятає.
— Демони завжди так кажуть, — з напівусмішкою мовив Діоніс, але напруга в його голосі не зникла.
Люмін мовчала. Її погляд був прикутий до світлої частини кристалу.
— Світло бреше, — нарешті сказала вона. — Але так красиво, що в нього хочеться вірити.
Тріщина в кристалі розширилася.
З неї вирвалися уривки голосів — не крики, а шепіт:
Аарон…
Ксейден…
Мануель…
Ім’я за ім’ям.
Афіна відчула, як у грудях щось стискається.
— Це не спогади, — прошепотіла вона. — Це… відлуння.
Сторож з’явився знову, вже слабший, ніби його сила танула.
— Ви стоїте між правдою і крахом, — сказав він. — Далі кожен крок має ціну.
— Яку? — спитав Діоніс.
— Втрату ілюзій.
У цей момент храм здригнувся вдруге — слабше, але глибше. Камінь не сипався, проте світло згасало.
Десь далеко пролунало знайоме відчуття — не звук, а присутність.
Афіна підняла голову.
— Він близько…
— Серафель, — підтвердила Люмін. — Але ще не тут.
Сайрус стиснув зброю.
— Значить, час грає проти нас.
Афіна зробила крок уперед — не до кристалу, а між світлом і тінню. Вона не торкнулася жодної частини, але її присутність змусила обидві відгукнутися.
Кристал затремтів.
— Я не зруйную, — сказала вона вголос. — Але і не дозволю цьому брехати далі.
Світло спалахнуло. Тінь ворухнулася.
І вперше вони не зіткнулися, а зупинилися.
Далеко, за межами храму, Серафель завмер.
— Вона обрала шлях між… — прошепотів він. — Той самий.
Він підняв погляд до неба.
— Тоді світ зміниться. Хоче він цього чи ні.