Розділ 30

Розділ 30
«Попіл під срібним листям»

«Найстрашніше після катастрофи — не крики. Найстрашніше — тиша, коли кожен боїться першим сказати те, про що подумали всі.»

— із записів маестра Еріана

Урочиста музика давно стихла, але Залу Чотирьох Пір року й досі не полишало відчуття хаосу. Ще кілька хвилин тому тут лунали сміх, дзвін келихів і святкові мелодії, а тепер між перевернутими стільцями снували вартові Академії, розгортаючи навколо срібного дерева захисні закляття. Золотаві руни одна за одною здіймалися над підлогою, сплітаючись у напівпрозорий купол, що відділяв місце події від решти зали.

Студенти неохоче залишали приміщення. Одні ще озиралися через плече, намагаючись востаннє роздивитися почорніле листя, інші гарячково обговорювали побачене, перебиваючи одне одного уривками чуток і здогадів. Наймолодші адепти помітно тремтіли, а кілька дівчат не стримували сліз, досі не оговтавшись від жахливої появи, що розірвала святковий вечір.

Ліріон мовчки проводжав їх поглядом, доки важкі двері не зачинилися за останнім студентом. Лише тоді він повільно повернувся до дерева. Без гамору, музики й людського натовпу зала змінилася до невпізнання. Святкові прикраси тепер здавалися недоречними, світло магічних ліхтарів — холодним, а срібне дерево, яке ще зовсім недавно було символом єдності всіх королівств, височіло посеред зали мов німий свідок злочину.

— Починаємо огляд, — спокійно мовила Алісса, і її голос одразу повернув усіх до справи.

Магістри розійшлися залою, кожен займаючи свою ділянку огляду. Алісса координувала роботу, коротко віддаючи вказівки вартовим і стежачи, щоб жоден із представників делегацій не порушив захисного кола. Ліріон без зайвих слів попрямував до срібного дерева, тоді як неподалік від нього зупинився ще один викладач.

Магістр Морвейн, як і завжди, тримався трохи осторонь.

Його темний плащ майже зливався з тінями, що лягли на кам'яну підлогу після згасання святкових вогнів. Схрестивши руки за спиною, демон уважно спостерігав за роботою колег, не втручаючись і не намагаючись привернути до себе увагу. Ліріон давно знав цю рису. Морвейн ніколи не поспішав із висновками. Якщо він і говорив, то лише тоді, коли був абсолютно впевнений у власних словах.

Саме тому до його думки в Академії прислухалися навіть найстарші магістри.

Ліріон опустився навколішки біля коріння дерева, дозволяючи власній магії повільно дослідити залишкові потоки. Він діяв обережно, крок за кроком відкидаючи одну версію за іншою. Чорний попіл виявився майже позбавленим магічного відбитка, а саме дерево, хоч і пережило потужний сплеск енергії, не мало жодних ознак справжнього прокляття.

Чим довше тривав огляд, тим очевиднішою ставала одна думка.

— Це була ілюзія, — нарешті промовив він, випроставшись. — Надзвичайно складна, але все ж ілюзія. Саме дерево ніхто не пошкодив.

Кілька магістрів полегшено видихнули, хоча полегшення було передчасним.

— Якщо так, — озвалася Алісса, — ми маємо знайти те, що підтримувало закляття.

Ліріон мовчки кивнув.

Він ще раз відтворив у пам'яті останні хвилини балу. Пари кружляли під звуки оркестру, музика поступово набирала сили, а тоді... останній акорд.

Саме після нього все змінилося.

Його погляд мимоволі ковзнув до сцени.

— Дивно... — тихо промовив він. — Ми шукаємо там, де закляття проявилося, хоча варто почати з місця, де воно народилося.

Не чекаючи відповіді, Ліріон попрямував до оркестру.

Позаду почувся спокійний голос Морвейна.

— Розумний висновок.

Ліріон лише ледь усміхнувся.

— Ви теж про це подумали?

— Я лише чекав, коли хтось інший поставить правильне запитання.

У цих словах не було ані зверхності, ані бажання повчати. Лише звична стриманість, за яку Морвейна поважали навіть ті, хто не поділяв його захоплення давніми ритуалами.

Піднявшись на сцену, Ліріон почав уважно оглядати кожен її кут. Минуло кілька хвилин, перш ніж його погляд зачепився за ледь помітний відблиск під важкою оксамитовою тканиною.

Він присів і обережно відгорнув край завіси.

Між дерев'яними балками лежав невеликий кристалічний диск. Його поверхню густо вкривали тріщини, а в самій серцевині ще згасали останні сріблясті іскри.

— Здається, знайшов.

Ліріон не поспішав торкатися знахідки. Навіть крізь захисну сферу було помітно, як кристал поступово втрачав останні крихти магії. Сріблясті іскри, що ще мить тому тремтіли в його серцевині, одна за одною згасали, залишаючи після себе тонку сітку тріщин.

— Він майже повністю вигорів, — задумливо мовив один із магістрів. — Якби ми запізнилися хоча б на кілька хвилин, від нього майже нічого не залишилося б.

Ліріон уважно придивився до внутрішньої структури артефакта. Магічні канали, що перепліталися всередині кристала, зовсім не нагадували звичних накопичувачів енергії. Вони сходилися до невеликого ядра, утворюючи складний візерунок із концентричних кіл, ніби вся конструкція була створена не для збереження сили, а для очікування єдиного, заздалегідь визначеного сигналу.

— Цікава робота... — тихо промовив він. — Ніколи не бачив подібного.

Морвейн зробив кілька кроків уперед. Як і раніше, він не торкався артефакта, лише уважно вдивлявся в його потріскану поверхню.

— Бо це не накопичувач, — спокійно відповів демон. — Це музичний резонатор.

Назва нічого не сказала більшості присутніх. Ліріон насупився, намагаючись пригадати, чи траплялося йому щось подібне серед стародавніх трактатів, але пам'ять мовчала.

Помітивши це, Морвейн терпляче пояснив:

— Подібні артефакти майже не використовують уже багато століть. Вони поступово накопичують енергію навколишнього простору, а потім вивільняють її в одну мить, коли отримують заздалегідь визначений звуковий сигнал. Їх створювали для великих магічних вистав, де закляття мало спрацювати без участі самого мага.