Розділ 28

Розділ 28

«Майже всі людські трагедії починаються з однієї помилки: ми надто швидко віримо власним очам і надто рідко ставимо запитання.»

— з особистого щоденника студента Саванаару

До Академії ми поверталися вже під вечір.

Сонце повільно хилилося до обрію, заливаючи дорогу теплим золотавим світлом, а легкий осінній вітер змушував різнокольорове листя кружляти просто під ногами.

Сінтія та Раян ішли трохи попереду, жваво сперечаючись, чи можуть булочки з корицею вважатися найкращим винаходом людства.

— Звичайно можуть, — упевнено заявив Раян.

— Геніальна людина.

— Дякую.

— Я не тебе мала на увазі.

Компанія тихо засміялася.

Я несла коробку із сукнею, раз у раз поглядаючи на срібну стрічку, якою її перев'язали.

Чомусь навіть зараз мені важко було повірити, що вже зовсім скоро відбудеться Осінній бал.

— Ноксе!

Жіночий голос пролунав несподівано.

Ми одночасно озирнулися. Назустріч нам швидким кроком ішла Вайра.

Темне волосся легко розвівалося на вітрі, а на губах грала впевнена усмішка, ніби вона анітрохи не сумнівалася, що її тут раді бачити.

— Нарешті знайшла тебе.

Не зупиняючись, вона підійшла до Нокса й абсолютно природно взяла його під руку.

Настільки природно, ніби робила це вже сотні разів.

Я мимоволі завмерла.

Нокс лише здивовано глянув на неї.

— Вайро?

— Я вже думала, що не встигну. Батько просив передати тобі лист.

Із невеликої сумки вона дістала запечатаний конверт із темною сургучевою печаткою.

Нокс узяв його.

— Дякую.

Вона безтурботно знизала плечима.

— Я все одно збиралася до міста.

Мій погляд сам собою опустився на її руку.

Вайра досі тримала Нокса під лікоть.

І він… Не відсторонився.

Не забрав руку, наче так і мало бути.

— До речі, — продовжила Вайра, — мама питає, чи ти все ж збираєшся відповісти на її останній лист.

Нокс тихо зітхнув.

— Збирався.

— Уже тиждень.

— Я пам'ятаю.

— Неправда.

Вона тихо засміялася.

— Інакше давно б написав.

Їхня розмова звучала так легко.. так природно...

Наче вони знали одне одного все життя.

Я мовчала.

Вайра лише на мить ковзнула по мені поглядом.

Ледь помітно кивнула.

І відразу знову повернулася до Нокса.

Чомусь мене зачепила ця зрозуміла лише їм розмова.

Вайра легко всміхнулася, ніби тільки зараз звернула увагу на інших.

— Добрий вечір.

— Привіт, — відповіла Елісія.

— Добрий вечір, — кивнув Аурон.

— Привіт, — усміхнувся Раян.

Сінтія лише стримано кивнула.

Погляд Вайри швидко ковзнув по всіх нас і на мить затримався на мені.

— Здається, ми ще не мали нагоди поговорити.

Я ввічливо всміхнулася.

— Схоже, що так.

— Треба буде якось це виправити.

Вона сказала це привітно, але вже наступної миті знову повернулася до Нокса, ніби вся інша компанія перестала для неї існувати.

— То як, знайшов собі костюм на бал?

Вона зробила крок ближче до Нокса.

— Ще ні.

— Як завжди.

Вона похитала головою.

— Добре, що я знаю твої смаки.

Я мимоволі міцніше стиснула коробку із сукнею.

— Якщо хочеш, можу допомогти.

— Не варто, — спокійно відповів Нокс. — Я впораюся.

— Ти так казав і минулого разу.

Вайра тихо розсміялася.

— Добре, що тоді поруч була я.

Нокс лише зітхнув.

— Вайро...

— Що?

— Не перебільшуй.

— А я й не перебільшую.

Вона всміхнулася так щиро, що складно було запідозрити її в будь-якому злому намірі.

Саме це чомусь дратувало найбільше.

Бо вона поводилася так… ніби давно була частиною його життя.

І, мабуть, так воно і було.

Я відвела погляд.

«Яке мені діло?..»

Ми ж навіть не...

Я не встигла завершити думку.

— Ой!

Вайра раптом помітила довгі коробки в наших руках.

— То ви вже купили вбрання?

— Так, — відповіла Кассія.

— Чудово.

Вона подивилася на Нокса.

— Тоді побачимося сьогодні ввечері.

І перш ніж піти, зовсім природно поправила комір його мантії.

Наче робила це вже десятки разів.

— Ти знову ходиш неохайний.

Нокс лише ледь закотив очі.

— Дякую.

— Завжди будь ласка.

Вона усміхнулася й нарешті відступила.

— До вечора.

— До вечора, — спокійно відповів Нокс.

Ми дивилися їй услід, поки вона не зникла серед натовпу.

Запала дивна тиша.

Першою її порушила Сінтія.

— Ну...

Вона задумливо потерла підборіддя.

— Вона... цікава.

— Дуже ввічлива, — погодилася Кассія.

— Ага...

Сінтія кинула короткий погляд на мене.

— Надто ввічлива.

Я лише знизала плечима.

— Яке це має значення?

Мій голос прозвучав рівніше, ніж я почувалася насправді.

— Абсолютно жодного.

Я поправила коробку в руках і рушила вперед.

— Ходімо. До Академії ще далеко.

Ніхто нічого не відповів.

Лише Кассія на кілька секунд затрималася поруч зі мною.

Вона нічого не запитала.

Не сказала жодного слова.

Лише коротко стиснула мою долоню.

І чомусь від цього простого жесту стало ще важче.

***

Дорогою до Академії наша компанія вже не була такою гомінкою.

Раян із Сінтією ще кілька разів поверталися до своєї нескінченної суперечки про булочки, Кассія обговорювала з Елісією зачіски до балу, а Аурон час від часу підтримував розмову короткими зауваженнями.

Нокс теж щось відповідав, іноді навіть жартував.

Наче нічого не сталося.

Наче зустріч із Вайрою була для нього звичайною дрібницею.