Розділ 5

«Квінтет не обирають за дружбою.

Друзів можна знайти будь-де.

Квінтет обирають за тим, ким ви станете поруч одне з одним.»

— з промови ректора Саванаару під час Церемонії Єднання

Наступного ранку нас зустріла маестра Лісана.

Точніше, вона вже чекала на нас посеред аудиторії просто неба, поки студенти повільно займали місця на кам’яних лавах.

Уперше з моменту прибуття я побачила тут усіх новачків одночасно.

Двадцять п’ять студентів.

І майже жодного знайомого обличчя, окрім нашої ауренійської п’ятірки.

— Сьогодні заняття присвячене знайомству, — повідомила Лісана, коли останні розмови стихли.

Раян тихо застогнав.

Маестра навіть не глянула в його бік.

— Я знаю, про що ви подумали. Але ні, ніхто не стоятиме перед усіма й не розповідатиме про свої улюблені кольори.

— Слава богам, — пробурмотіла Кассія.

Лісана усміхнулася.

— Ваше завдання просте. Назвіть своє ім’я, народ, основу магії та один факт про себе, який неможливо вгадати з першого погляду.

Вона перевела погляд на перший ряд.

— Почнемо з вас.

Підвелася невисока ельфійка зі світлим волоссям, заплетеним у складну косу.

— Елісія Вейнар. Королівство Срібного Вітру. Основа — вода.

Говорила вона спокійно й упевнено, ніби увага двох десятків незнайомців не завдавала їй жодного дискомфорту.

— А ще я ненавиджу співати.

На кілька секунд запала тиша.

— Це найельфійськіша й водночас найнеельфійськіша річ, яку я чув, — пробурмотів хтось позаду.

Кілька студентів засміялися.

Навіть сама Елісія ледь усміхнулася, перш ніж сісти.

Наступним піднявся дракон.

Той самий світловолосий хлопець із тренувального майданчика.

— Аурон Валор. Драконгард. Основа — вогонь.

Його голос звучав рівно й спокійно.

— Не люблю висоту.

Тепер засміялася вже половина аудиторії.

— Ти дракон, — не втримався хтось.

Аурон навіть не знітився.

— Саме тому це проблема.

Наступною підвелася дівчина з темним скуйовдженим волоссям, яку я вже бачила на вечері серед компанії перевертнів.

Вона випросталася так різко, що лава під нею скрипнула.

— Сінтія Морр. Лунорія. Основа — земля.

Її голос лунав упевнено й трохи голосніше, ніж було потрібно.

— Одного разу я впала зі скелі.

На кілька секунд запала тиша.

— І вижила, — додала вона, ніби це була дрібниця, яку легко забути.

— Це була важлива частина історії, — почувся чийсь голос.

Сінтія широко всміхнулася.

— Я знаю.

Сміх прокотився аудиторією.

Навіть Лісана не стала приховувати усмішки.

— Наступний.

Я вже здогадувалася, хто підніметься.

Нокс легко встав із лави й обвів поглядом аудиторію.

— Нокс Дарен. Скатум. Основа — тінь.

Кілька студентів помітно напружилися.

Нокс це, звісно, помітив.

І, звісно, отримав від цього задоволення.

— А ще я жодного разу не загубився в Саванаарі.

Я ледь не пирхнула.

— Брехня, — негайно заявила якась демониця з його ряду.

Нокс повернув до неї голову з абсолютно невинним виглядом.

— Один раз не рахується.

— Три рази.

— Це був процес дослідження.

Тепер сміялися майже всі.

Нокс церемонно вклонився й сів на місце так, ніби щойно завершив виступ перед королівським двором.

— Він завжди такий? — тихо запитала я Кассію.

— Схоже на те.

Я не була впевнена, чи це хороша новина.

Чи дуже погана.

Кілька наступних представлень злилися для мене в суцільний потік імен, народів і дивних фактів.

Хтось колекціонував старі монети, хтось боявся води, хтось тримав удома ручного гірського яструба, і після десятого студента я почала плутати факти, а після п’ятнадцятого — ще й імена.

— Кіра.

Я здригнулася.

Лісана дивилася просто на мене.

— Ваша черга.

Кассія штовхнула мене ліктем.

— Не осором Ауренію.

— Дуже підтримуюче.

Я підвелася й відчула на собі два десятки поглядів.

Раптом виявилося, що сидіти на лаві було значно комфортніше.

— Кіра Айлор. Ауренія. Основа — світло.

Мій голос прозвучав рівніше, ніж я очікувала.

Я на секунду замислилася.

— А ще я жодного разу не ламала кісток.

— Тобто поки що? — негайно уточнила Сінтія.

Аудиторія засміялася.

— Дуже дякую за підтримку, — відповіла я.

— Завжди будь ласка.

Судячи з усмішки перевертниці, вона говорила цілком щиро.

Після мене підвелася висока дракониця з темно-рудим волоссям, заплетеним у складний вузол на потилиці.

— Деніра Астор. Драконгард. Основа — земля.

Це мене здивувало.

Після Аурона я чомусь очікувала почути “вогонь”.

На відміну від більшості студентів, Деніра стояла абсолютно спокійно, ніби увага двадцяти чотирьох людей її зовсім не хвилювала.

— А ще я тричі тікала з дому.

Тиша в аудиторії цього разу тривала довше.

— Добровільно? — уточнив Раян.

Деніра подивилася на нього з легким подивом.

— А бувають інші варіанти?

— Справедливо.

Після цього вона спокійно сіла на місце, ніби щойно не повідомила щось надзвичайно цікаве.

Наступною підвелася Кассія.

На відміну від мене, вона виглядала так, ніби виступати перед двома десятками незнайомців було її улюбленим заняттям.

— Кассія Рейн. Ауренія. Основа — повітря.

Вона зробила коротку паузу.

— А ще я жодного разу не пошкодувала про жодне неправильне рішення.

— Це не привід для гордості, — зауважив Леон.

— Зате чесно.

Кілька студентів засміялися.

Кассія задоволено сіла на місце.

Леон підвівся настільки спокійно, ніби відповідав на звичайному уроці.

— Леон Арвей. Ауренія. Основа — земля.