Розділ 1

«Магія не обирає тих, хто готовий.

Вона обирає тих, хто їй потрібен.»

— напис над Першим Джерелом Ауренії

Усі великі катастрофи в моєму житті починалися з передчуття, і цей день не став винятком.

У день Ініціації всі нормальні люди хвилюються через магію, а я хвилювалася через те, що могла не встигнути до початку, що, погодьтеся, звучить значно менш героїчно.

Сонце вже піднялося над дахами Ауреліона, а це саме по собі було поганим знаком, причому настільки поганим, що я навіть не намагалася себе заспокоїти.

Я різко звернула за ріг і ледь не врізалася в торговця фруктами.

— Обережніше! — обурено вигукнув чоловік, хапаючись за кошик, який небезпечно хитнувся.

— Вибачте, я сьогодні намагаюся встановити рекорд із запізнень, — кинула я через плече, навіть не сповільнюючи кроку.

Сьогодні був день моєї Ініціації — день, який більшість магів Ауренії пам’ятали до кінця життя, і я, звісно ж, вирішила зробити його ще більш незабутнім, запізнившись.

Передчуття з’явилося ще зранку — те саме дивне відчуття, яке переслідувало мене все життя, ніби щось не так і якщо затриматися хоча б на кілька хвилин, усе неодмінно піде шкереберть.

Зазвичай я до нього дослухалася, але сьогодні вирішила, що можу дозволити собі ще трохи поспати, і тепер ті кілька зайвих хвилин бігли поруч зі мною вулицями Ауреліона й голосно сміялися.

До Джерел залишалося всього кілька кварталів, і я могла встигнути, якщо не впаду, не вріжуся в когось і якщо Айлірія сьогодні вирішить проявити небачену щедрість, на що я, чесно кажучи, особливо не розраховувала.

Попереду між деревами вже виднілися білі арки Священного Саду, і навіть звідси було чути гомін натовпу, що означало лише одне — я справді остання.

Я прискорила крок і остаточно змирилася з тим, що бігти в святковій сукні значно складніше, ніж здавалося вранці, особливо коли сукню обирала не ти.

Сходи до Саду були заповнені людьми: майбутні маги, наставники, жерці Айлірії — і всі вони виглядали так, ніби прийшли сюди завчасно, як нормальні люди.

— Кіро! — голос Кассії змусив мене здригнутися.

Вона стояла біля входу, схрестивши руки на грудях і дивлячись на мене так, ніби я щойно особисто образила богиню.

— Ти запізнюєшся, причому настільки очевидно, що навіть жерці вже почали переглядатися, — сказала вона з тією самою інтонацією, яку використовувала, коли була абсолютно права.

— Я це помітила ще на півдорозі, але вирішила не зупинятися, щоб перевірити, чи не стало краще, — відповіла я, намагаючись перевести подих.

— Усі помітили, і, повір, ти зараз головна тема для обговорення серед тих, хто вже встиг прийти вчасно.

— Дуже дякую за підтримку, вона просто безцінна в такі моменти.

— Завжди рада допомогти, особливо коли ти сама створюєш собі проблеми.

Я закотила очі, але Кассія лише усміхнулася ще задоволеніше.

— Ти хоча б волосся розчесала, чи вирішила, що хаос — це частина образу?

Я машинально торкнулася коси.

— Звісно розчесала, я ж не настільки безнадійна.

Кассія примружилася, уважно оглядаючи мене.

— Тоді тебе точно пограбували по дорозі, бо половина шпильок зникла, і це виглядає так, ніби ти боролася з вітром і програла.

— Не дивись на мене так, я бігла, а не позувала для портрета, — буркнула я, намагаючись пригладити вибите пасмо.

— Я нічого не кажу, я просто мовчки засуджую, і, як на мене, це навіть ефективніше.

— Ти буквально дивишся на мене з осудом, і це дуже відчутно.

— І, що найгірше для тебе, абсолютно заслужено.

Я зітхнула.

— Кассіє, якщо сьогодні Джерело вирішить не дати мені магію, я офіційно звинувачу тебе, бо ти явно зіпсувала мені карму.

— Якщо Джерело відмовляє людям за запізнення, то половина Ауреліона досі ходить без магії, і ми б жили в значно спокійнішому світі.

— Це мала бути підтримка, чи ти просто вирішила поділитися своїми спостереженнями?

— Це була статистика, і вона, як завжди, не на твою користь.

Я фиркнула, але сперечатися далі не вийшло, бо над Священним Садом пролунав низький дзвін, і гомін навколо почав стихати.

Майбутні маги поспішили до широких білих сходів, що вели вглиб саду, а навіть жерці, які кілька хвилин тому неквапливо розмовляли, миттєво стали серйозними.

— Оце вже погано, і я навіть не впевнена, що встигну зробити вигляд, ніби все під контролем, — пробурмотіла я.

— Для тебе це безперечно погано, але, з іншого боку, ти сама цього хотіла, коли вирішила поспати довше, — спокійно відповіла Кассія.

— Одного дня я перестану з тобою дружити, і це буде дуже драматично.

— Ні, не перестанеш, бо ти говориш це щонайменше раз на місяць і жодного разу не виконала обіцянку.

І, що найгірше, вона мала рацію.

Ми швидко піднялися сходами й зайняли свої місця серед інших кандидатів на Ініціацію, і тепер уже ніхто не розмовляв, навіть я, хоча це було скоріше через те, що в мене нарешті з’явилася можливість подумати про те, що зараз має статися.

Перед нами розкинувся Священний Сад, у центрі якого, оточене білим каменем і срібними деревами, сяяло Джерело.

Я бачила його раніше, як і кожен житель Ауренії: діти приходили сюди на свята, учні академій слухали тут лекції жерців, туристи з інших міст годинами стояли біля огорожі, намагаючись розгледіти знамениту святиню.

Але сьогодні все було інакше, бо сьогодні Джерело мало відповісти нам або не відповісти, і від цієї думки мені стало значно тривожніше, ніж від запізнення.

Я ковтнула клубок у горлі й перевела погляд на воду.

Джерело не нагадувало ані ставок, ані фонтан — швидше шматочок неба, який хтось випадково залишив посеред саду, і його поверхня світилася м’яким сріблясто-блакитним сяйвом, залишаючись абсолютно нерухомою, хоча навколо гуляв ранковий вітер.

Воно було красивим і водночас трохи моторошним, особливо коли згадуєш, що саме воно зараз вирішуватиме твою долю.