Коли світ стиха
Світ між сном і реальністю
Є світ, який ми бачимо вдень.
У ньому все має назву, форму, вагу.
Тут ми говоримо, працюємо, шукаємо, прив’язуємо сенс до речей, ніби до якорів, щоб не знестися у безмежність.
А є інший — той, що відкривається, коли заплющуєш очі.
У ньому немає годинника.
Там простір дихає, як жива істота, а час слухається емоцій.
Там усе можливе, і все, що здавалось втрачено, чекає, поки ти згадаєш.
Між ними — я.
Не мрійниця і не реалістка.
Просто свідок обох.
Колись я тікала в сни, бо вони здавались справжнішими, ніж день.
Там мене слухали голоси, які вдень мовчали.
Там не боліло тіло, але боліла душа — по-справжньому, глибоко, як від пам’яті про щось забуте.
А потім я навчилася не вибирати.
Я зрозуміла, що сни — це не втеча, а продовження.
Що, можливо, реальність — теж чийсь сон, у якому ми вчимося бути справжніми.
Тепер я не шукаю межу.
Я просто живу в обох світах одночасно:п’ю каву — і пам’ятаю запах дощу зі сну, дивлюся у вікно — і бачу те саме небо, що приходило до мене вночі.
І коли реальність здається надто твердою,я згадую, що вона теж сон — просто той, який ще триває.
“Я не тікаю у сни.
Я ношу їх у собі,щоб пам’ятати:
навіть реальність — це теж спосіб мріяти.”
#557 в Сучасна проза
Відредаговано: 27.01.2026
Рекомендації книг, Промокоди і Знижки
Підпишись на канал Букнет в Телеграмі і слідкуй за повідомленнями
