Коли світ стиха
Темна сторона добра
Добро — не завжди порятунок.
Іноді воно — ніж із м’яким лезом, який не ріже, а повільно вчить кровотечі.
Ми звикли думати, що добро — це завжди правильно.
Але я бачила, як воно калічить, коли не знає міри.
Коли воно виростає з жалю, а не з любові.
Жаль — це пастка.
Він робить тебе Богом для тих, кого ти рятуєш.
Він позбавляє їх болю, але й сили, яка народжується з нього.
А потім, коли вони падають знову — ти вже не рятівник, ти — причина їхньої слабкості.
Добро може бути жорстоким.
Бо воно не ставить запитань.
Воно просто діє, не чекаючи згоди.
І в цьому — його найбільша тінь.
Я робила добро, щоб не відчувати провини.
Щоб переконати себе, що маю сенс.
Але кожен вчинок, який народжується зі страху, навіть найніжніший, стає інструментом контролю.
Іноді треба дозволити впасти, щоб інший зрозумів — земля не ворог, а точка опори.
Я зрозуміла: справжнє добро — це не дія, а присутність.
Це не "я тебе врятую", а "я поруч, коли ти вчишся стояти".
Світло, яке ніколи не гасне, спалює навіть те, що хотіло зігріти.
Тому я дозволила собі бути не святою, а просто людиною, яка знає, коли відійти.
“Іноді найбільше добро —
не втрутитись.”
#557 в Сучасна проза
Відредаговано: 27.01.2026
Рекомендації книг, Промокоди і Знижки
Підпишись на канал Букнет в Телеграмі і слідкуй за повідомленнями
