Коли світ стиха
Світло егоїзму
Кажуть, егоїзм — це зло.
Але хіба не з нього починається все людське?
Ми дихаємо, бо хочемо жити.
Любимо, бо хочемо відчувати.
Допомагаємо, бо хочемо бачити сенс.
Навіть найчистіше добро має в собі краплю “я”.
І в цьому немає нічого ганебного — бо без цього “я” ми б не знали, що таке любов.
Егоїзм — не тінь, а вогонь.
Якщо він горить у межах серця, він дає тепло і силу.
Якщо виходить з берегів — спалює все навколо.
Та провина не у вогні — а у тому, хто забув, як ним керувати.
Коли ми любимо, ми шукаємо себе в іншому.
Коли прощаємо — теж для себе, щоб не носити біль, як камінь у грудях.
Коли рятуємо — щоб не відчувати безсилля.
Навіть у жертві живе бажання знайти спокій.
Світ не ділиться на егоїстів і альтруїстів.
Ми всі — лише різні форми бажання жити чесно зі своїм “я”.
І, можливо, справжня доброта — це не вбити егоїзм, а перетворити його на світло, яке гріє не лише себе, а й інших.
“Я не знищую свій егоїзм.
Я навчаю його любити.”
#557 в Сучасна проза
Відредаговано: 27.01.2026
Рекомендації книг, Промокоди і Знижки
Підпишись на канал Букнет в Телеграмі і слідкуй за повідомленнями
