Коли людина не приймає себе — вона втрачає опору.
Починає шукати підтвердження у світі:
“чи я варта?”, “чи правильно живу?”, “чи достатня?”.
І весь час стоїть на чужих вагах, замість того, щоб просто бути.
Неприйняття — це як постійне вигнання із власного дому.
Ти живеш, але ніде не відчуваєш спокою.
І тоді навіть любов сприймається як загроза — бо всередині немає місця, куди її впустити.
Прийняття себе — це не самозакоханість.
Це чесність без покарання.
Визнати: я маю тіні, я роблю помилки, але я все одно варта того, щоб жити.
І коли це розумієш — навіть слабкість стає силою.
“Ти можеш обійняти весь світ,
але якщо не обіймеш себе — залишишся самотньою.”