Коли світ говорить шепотом

Епілог: Тиша, в якій живе світло

Будинок стояв у тиші, що не була самотністю. У кожному кутку — тепло дотику, усмішки, голосу, що колись сміявся тут.

На полиці лежав старий зошит. Пожовклі сторінки дихали спогадами.

Коли сюди приходили онуки, вони знали: це місце — не просто дім. Це — серце історії. Тут все почалося. І тут усе триває.

На стіні — фото: хлопчик з пензлем у руці, юнак із сяючими очима, чоловік із донькою, дідусь, що тримає на руках маленьку дівчинку.

А поруч — фото вже її. Дорослої. Зі своєю дитиною. Усмішка та сама. Вогник в очах — той самий.

Увечері вона заходить до кімнати, де все ще стоїть його крісло. Сідає поруч. І тихо каже:

— Я пам’ятаю.

І цього достатньо.

Бо історії, в яких є любов, не завершуються. Вони просто перетворюються на світло — те, що веде крізь роки, крізь покоління, крізь життя.

Тиша. Світло. Пам’ять. І любов, яка завжди буде.

Кінець назавжди — а значить, початок знову.


---




Поскаржитись




Використання файлів Cookie
З метою забезпечення кращого досвіду користувача, ми збираємо та використовуємо файли cookie. Продовжуючи переглядати наш сайт, ви погоджуєтеся на збір і використання файлів cookie.
Детальніше